Твіт (Х) рецензія: Студійні боси HBO зрозуміли: глядач втомився від нескінченних інцестів і драконів. Натомість вони підсунули нам бадді-муві про тупуватого, але добродушного велетня та його кмітливого лисого малого компаньйона. І знаєте що? Цей несподіваний оптимізм у жорстокому Вестеросі напрочуд добре працює.
Масштаби «Гри престолів» і «Дому дракона» міцно привчили нас до того, що телевізійне фентезі XXI століття — це обов’язково роздутий бюджет, епічні баталії та підкилимні інтриги, де вашого улюбленого персонажа можуть вбити в будь-який момент. А ще ми чудово знаємо, що Джордж Р. Р. Мартін готовий робити що завгодно — роздавати інтерв’ю, запускати нові спін-офи, — аби тільки не дописувати фінал основної саги. Здавалося б, після таких велетенських проєктів, нам не потрібен ще один спін-оф. Але…
І ось, затиснутий між двома велетенськими проєктами, виходить «Лицар сімох королівств». Його дія розгортається за 90 років до падіння Неда Старка, в епоху, коли Таргарієни правлять безроздільно, але драконів уже немає. Чи спрацював цей “транзитний” спін-оф?
Проти правил франшизи: від епосу до камерної історії
Після шуму, війни фанатів та оцінки у 10 балів… Думалося, що побачу щось абсолютно неочікуване і яскраве. Але серіал вийшов неймовірно схожим на розтягнутий цикл епізодів «Гри престолів», наприклад, поєдинок Ґреґора Кліґана (Гора) проти Оберіна Мартелла (Червоного Змія). Тільки тут динаміку гігантської грубої сили та дрібної хитрості викрутили під іншим кутом і зробили центральною.
Замість того щоб знову роздувати масштаб і бігати по всьому континенту, автори свідомо пішли проти правил франшизи: історичний епос змінили на камерну історію, а десятки локацій звузили до масштабів галявини або одного весільного турніру.
Головний герой Дунк — це такий собі анти-Джеймі Ланністер. Він не блискучий фехтувальник з аристократичним шармом, а просто величезний неотесаний хлопець з вулиці, який не вміє читати й часто діє раніше, ніж думає. Його наївність межує з дурістю. Щоб глядач не заснув, спостерігаючи за цим простаком, йому в напарники дають 9-річного лисого хлопчика Бовтуна. Малий настільки кмітливий, що по суті працює нянькою і «мозком» при дорослому дурні. Звучить як типовий ситком або історія про дружбу двох напарників в декораціях Середньовіччя, правда?
Коли відсутність жорстокості — це перевага
Зізнаюся чесно, спочатку оця тотальна відсутність глобальної мартінівської жорстокості трохи вибиває з колії. Здається, що нам підсунули абсолютно беззубе кіно без масових різанин та психологічних тортур. Але як тільки ви розслабляєтеся, серіал б’є під дих і видає «Суд Сімох» — жорстоку битву лицарів сім на сім. І ця баталія легко може посперечатися з найкращими турнірними поєдинками з основної «Гри престолів»! Ставки тут максимально реальні, наслідки — трагічні, а смерті мають сенс і не написані просто заради шок-контенту. Серіал нікуди не поспішає, сюжет місцями зібраний з класичних шаблонів, але екшен у потрібний момент працює на всі сто.
І найдивніша річ: коли приймаєш ці правила гри та знижуєш градус пафосу, з’являється той самий приємний посмак. Хімія між Дунком та Бовтуном працює як ідеально вивірений механізм — вони дратують одне одного, сперечаються, але ця щира дружба перемагає все. Мартін довів, що йому не потрібні глобальні війни, щоб захопити увагу, достатньо двох цікавих героїв.
Висновок
«Лицар сімох королівств» — це своєчасна відпустка для фанатів, яких вже нудить від династичних війн та білих блукачів. Так, головний герой настільки простий, що виникає закономірне питання: як він витягне на собі три обіцяні сезони? Але поки що це дуже тепла, щира і позбавлена параної історія, яку однозначно варто подивитися.
P.S. Головна проблема цієї історії криється в її незавершеності. В основі лежать лише три новели, і хоча Мартін обіцяв написати ще від 6 до 12 частин, ми чудово розуміємо ціну його обіцянок. Тож пригоди цієї парочки ми навряд побачимо на папері, доведеться покладатися виключно на сценаристів HBO.
