Дагомея / Рецензія з фестивалю Intro

Цьогорічний переможець Берлінського кінофестивалю 2024! Новий фільм найпомітнішої африканської режисерки Маті Діоп. 

Після резонансного повнометражного дебюту «Атлантика» за який вона одразу ж взяла Гран-прі журі на Каннському, причому доволі справедливо, бо фільм дуже тямучий від режисури до музики підписантки лейблу Hyperdub – Fatima Al Qadiri. 

Але перейдемо до нового – «Дагомея».

«Дагомея» – це есеїстський документальний фільм на тему повернення вкрадених Францією скарбів до рідного їм Беніну. 

Сама назва є назвою стародавнього африканського королівства в якому і були залучені ці саркофаги, бо це етнічні божества про які навіть більшість місцевих жителів наших днів не знали. Таким чином це підводить до однієї з тем картини, а саме колонізація. 

Прямо у фільмі на церемонії-презентації привезення їх додому люди кажуть, що «нічого не знають про це, бо в школі викладання велося не рідною, а французькою мовою і тому там просто казали про щось, що колись вкрали». Тобто стрічка підіймає доволі серйозну тему, яка нетривіально розкривається. 

Більш типову документалістику змінює оповідь Бога, якого колись давно викрали попре його волю і тепер повертають до країни, яку він не може впізнати. На жаль це відчуття знайоме всім, хто попре своєї волі був відсутній у власній країні довгий час.

Допомагає зануритися у це знову таки крута режисерська робота та музика. Цього разу це музика від Dean Blunt в колаборації з Воллі Бадару, який співпрацював з Level 42. Тож очікуйте ембієнт, дроун та гітарну музику всередині, що разом з неквапним сторітелінгом та піч голосом Бога-наратора дуже атмосферно працює.

Я раджу подивитися це кіно всім хто полюбляє арт есей, а також всім поціновувачів нового.

Приємного перегляду!