Смак пристрасті /Рецензія

Новий фільм від тайванського режисера Чана Ань Гунга, володаря Золотого Лева Венеції та номінанта на Оскар — “Смак Пристрасті”.

 Цього разу він забрав “кращого режисера” в Каннах, де стрічка була показана в рамках основного конкурсу. Не дивлячись на походження автора цей фільм говорить французькою мовою.

Про що кіно? 

Метр високої кухні живе та працює зі своїм власним кухарем, яка приводить у життя усі його новітні рецепти. Це історія про їжу та кохання і… по факту це все. Головні ролі виконали Бенуа Мажимель, якого ви можете пам’ятати по головній чоловічій ролі у фільмі “Піаністка” Міхаеля Ханеке та Жульєт Бінош, яку взагалі не треба представляти.

Технічно жанр фільму — мелодрама, але це не зовсім так. Насправді це романтична та в міру експериментальна драма. 

Що саме експериментального? 

Більшість часу ми спостерігаємо за процесами створенні магії кулінарії через доволі круту роботу камери. Джонатан Ріквебурґ показував, що він вміє працювати з історичним сеттінгом ще у Альбера Серри у “Смерть Людовіка XIV”, тож тут від нього знову майстер-клас.

Це дуже технічно круто, однак варто зазначити, що темп тут доволі вільний, на відміну від трилерних робіт режисера. Багато хто критикує не дуже великий обсяг сценарію, що насправді так і є, бо більшу частину фільму ми є спостерігачем процесу, а не історії. Я не вважаю, що це мінус фільм — він просто побудований інакше.

А що по мінусах? 

На екрані перед нами постає так звана “їжофілія”, а там де є закінчення “філ”, там як і завжди є що? Вірно — снобізм! 

Саме це трохи руїнило мені вайб, бо особисто я віддаю перевагу тезі “просто про складне” ніж “зверхньо про складно”. Але ж такі правила цієї “кухні” – тож це мої особисті проблеми. Тож когось цей факт та темп може відпустити, проте спробувати це блюду варто. 

Ось вам приклад. Через 85 хвилин 135 хвилинного фільму у зал зайшла пара та попросили мене поступитися їм місцем. Я спочатку подумав, що вони не туди прийшли, бо пройшло 70% фільму, але ні. Вони одразу ж дістали хотдоги і ще не аби які а “французькі”, бо ви пам’ятаєте мову та тему стрічки. Завжди похвально бачати підготовлених глядачів. 

Тож резюмуючи. Це красиве кіно, яке доволі віртуозно зрежисоване, та добре зіграно Воно ставить собі питання “що таке кухня” та хто такий “соулмейт по життю”. Недарма Чан Ань Гунг присвятив цей фільм своїй дружині, яку він доволі часто у себе знімав. 

Якщо ви любите повільне, красиве та смачне артхаусне кіно про кохання до людини та власної справи — не проходьте повз цю стрічку.