Всі, хто хотів подивитися цей серіал, давно це зробили, розібрали його на атоми та дали стільки відгуків, оцінок та аналітики, що немає жодного сенсу вигадувати щось нове або переказувати старе. Я свідомо роками ігнорував “Пітьму”, попри її популярність. Просто відклав до певного часу, і коли він настав, отримав справжню насолоду.
Перший сезон “Пітьми” – це настільки якісне з усіх боків видовище, що навіть в наш час, коли серіали все частіше більше схожі на кіно, ніж багато повнометражних фільмів, я був не просто здивований, а скоріше приємно шокований. З одного боку, важко було ігнорувати очевидні відсилання до “Твін Пікс”: невеличке місто, фокусування на світлофорі та лісі, нестабільність електрики в певних сценах, атомна електростанція замість лісопилки, список можна продовжувати. З іншого – у “Пітьми” є своє обличчя і своя історія. Наведені вище приклади – лише данина поваги, не більше. Дуже швидко стає зрозуміло, що у цього серіалу є своє серце, і він живе в його ритмі, який аж ніяк не схожий на ритм сериалу Девіда Лінча та Марка Фроста.
“Пітьма” виправдовує свою назву – це похмурий серіал, який досліджує безліч таких саме похмурих тем, серед яких я б виділив: самотність, можливість вибору та його наслідки, відчуження, визнання та спокута провини, неможливість змінити наслідки своїх вчинків, інцест. Звісно, тем набагато більше, і кожен може скласти свій список найважливіших. Вже не кажу про те, що час та його вплив на людину – хіба не найголовніше тут.
Я з великою повагою ставлюся до німецької акторської школи. Можливо, вона поступається американській за своєю ефектністю, але в тому, що стосується ефективності, у німців завжди і всюди ніколи не було проблем. У сериалі “Пітьма” зокрема. Окремим бонусом особисто для мене стала поява двох акторів, яких я вже бачив в інших фільмах. Олівера Мазуччі можна побачити у фільмі “Enfant Terrible”, де він блискуче виконав роль Райнера Вернера Фассбіндера. Фелікса Крамера я бачив у не менш вражаючій ролі у фільмі “Вільна країна”.
Перший сезон починається з “тихої води”, яка набирає сили до кінця першого епізоду і, на мій погляд, задає достатню інтригу для того, щоб продовжити дивитися. Я не серіальний наркоман, але, подивився весь перший сезон за раз – почавши ввечері і закінчивши рано вранці наступного дня. В останніх серіях трошки місцями перегнули палицю, втім це ніяк не відбилося на моєму ставленні до серіалу. Перший сезон – це еталон трилера та фантастики. Якби на ньому все завершили, то це був би неідеальний ідеал.
Але був другий сезон, який, з одного боку, значно заплутав всю історію, підняв ставки і, на жаль, почав демонструвати елементи “Санта-Барбари”.
А ось вже третій сезон майже повністю скотився в мильну оперу, повтори і самоповтори. Дивну, похмуру, без жодної надії мильну оперу. Тим дивним для мене став той факт, що фінал історії вийшов цілісним та в певному сенсі логічним.
Це повільний, важкий, часто незрозумілий, жорстокий, трошки безнадійний, сміливий серіал, в якому немає натяку на класичний хепі-енд. Попри свою надприродність, “Пітьма” говорить з нами живою мовою та демонструє реальне життя без ілюзій. Все це підкреслюється гарним сценарієм, надзвичайно атмосферним саундтреком та чесною грою акторів усіх ланок.
