Один з найкращих фільмів про театр — це “Костюмер” (1983 р.). Найбільша його вада — немає українського перекладу. Або я погано шукав.
Важкий та неповороткий, місцями неприємний, а іншими місцями — не менш дотепний, цей фільм чудово демонструє залаштункове життя театру.
Чому це може бути цікаво нам тут та зараз? Хоча б тому, що дія відбувається під час Другої світової війни у Великобританії, яку навіжено бомбардує нацистська Німеччина. Цього майже не буде в кадрі, але ситуація доволі ясна.
Поважний актор, що грає головні ролі в трагедіях Шекспіра, вимушений працювати з людьми, яких він не поважає як колег — всіх найкращих забрали на фронт. Разом з тим він стрімко втрачає фізичне та ментальне здоров’я, і лише його ексцентричний помічник (манірний п’яниця) спроможний пробитися крізь деспотичний характер, провали в пам’яті та істерики свого власника-начальника-товарища. Дует в Альберта Фінні та Тома Кортні вийшов, що треба — обидва були номіновані на “Оскар”, BAFTA та “Золотий глобус”. Фінні отримав “Срібного ведмедя” на Берлінському фестивалі за свою роль, а Кортні – “Золотий глобус”.
Втім ані номінації, ані премії не передають тієї завзятості, з якою кожен з цих двох акторів зіграв свою роль. Як і не передають чудової та химерної хімії між ними.
Це доволі жорстоке кіно про кінець життя, про крах надій, про немічність та неспроможність зрозуміти людей поряд з тобою. Рівень емпатії головного героя — я подарую квитки в театр людям, які сидять та дивляться на те, як пожежники гасять вогонь на залишках їхнього будинку. Рівень емпатії його костюмера — я зроблю все, щоб цей старий, немічний чоловік, що втрачає глузд, вийшов на сцену за будь-яку ціну. Навіть якщо той сам цього не хоче.
Стрибки героя Альберта Фінні від чоловіка, який буквально сходить з розуму на вулиці, не пам’ятає, яку п’єсу грають і яку роль він виконує, до впевненого в собі деспота та бонвівана — це неперевершено.
Ще більш неперевершено те, як герой та його костюмер постійно міняються місцями. Їхній симбіоз смішний та відразливий одночасно. Тут — один господар, а інший — буквально паразит, а за кілька хвилин все змінюється. Вони не можуть існувати один без одного.
“Я бачив його Ліра. Був приємно розчарований”, – каже головний герой про одного зі своїх суперників, і ця цитата характеризує його найкраще.
Кому дивитися: всім, хто любить театр та вважає, що розуміє щось, хоч це і не так.
Кому не дивитися: всім, хто не любить тривале, статичне кіно, в якому постійно цитують Шекспіра, ставлять Шекспіра і стають шекспірівськими героями навіть попри бажання.
