Переїхав до нового будинку сім’я Преслі виявляє, що на додачу до недорогої нерухомості їм дістався “амнезійний” привид Ернест, який спочатку хоче налякати, але швидко входить у контакт, виявляється цілком собі душкою і навіть стає зіркою ютубу. І поки молодший член сімейства Френк хоче з’ясувати історію свого нового потойбічного друга і як йому допомогти, Ернестом серйозно цікавляться не лише телебачення та шанувальники, а й спецслужби.
Головне, що варто знати про фільм – це Netflix. Тобто так, по суті це фільм, інтерес до якого тримається поки він знаходиться в першій вкладці топа “популярно цього тижня”, куди по шаленому залітають новинки “нескінченної” бібліотеки сервісу і про які в 95% випадків всі відразу забудуть через тиждень інший.
Історія про будинок з привидами, яка обігравалася неодноразово в кіно, в принципі нічого нового, крім деталей та акторів, глядачеві не пропонує. Режисер і сценарист Крістофер Лендон, відомий за комедійним хорором “Happy Death Day”, обмежений історією з літературного першоджерела та рецептурними калькуляціями аналогів та спілбергівського “E.T. the Extra-Terrestrial”, просто інертно тасує жанри, а як перебивки пропонує набір жартів, вдалих (наприклад, камео Дженніфер Кулідж) і не дуже, під акомпанемент невиразних акторів підлітків, Девіда Харбора який відверто “валяє дурня” (він і є привид і в нього немає жодної репліки!) та Ентоні Макі, який хоч якось серед інших намагається грати серйозну роль, але якого дуже мало. Складається враження, що автори просто не знали що робити з усім набором інгредієнтів свого супового набору.
Кращий відгук на Letterboxd: “The spiritual sequel to We Bought a Zoo”.
★★☆☆☆ | 😐 | Невибаглива історія про привидів (вірніше лише про одного), дружбу та важливість сім’ї з вайбами фільмів 80-х. Інколи мило та зворушливо, але здебільшого нудно і маніпулятивно. Як кажуть у таких випадках: “кіно на багато років запізнилося до свого глядача”.
