На календарі 16 лютого. І без того багатолюдний Берлін заповнили натовпи туристів, журналістів, кіномитців та просто сінефілів. Це означає лише одне: розпочався 73й берлінський кінофестиваль.
Як і завжди, цього року на глядачів чекає безліч фільмів зі всіх куточків світу. Фестиваль пропонує до перегляду не лише фільми з основного конкурсу, але й безліч додаткових програм, таких як Encounters, Berlinale Specials, Forum та Generations тощо. Фільмів настільки багато, що, здається, обрати серед них просто неможливо.
Тому, оминаючи фільм-відкриття «She came to me» (він залишиться на завтра) я відкриваю для себе кінофестиваль фільмом «Маммалія» з програми Форум.
Кіно румунського режисера розповідає про те, як чоловік починає стежити за своєю дружиною, яка останнім часом поводиться досить дивно, та натрапляє на дивний релігійний культ, до якого власне і належить жінка.
Існує достатня кількість фільмів про культи. Серед тих, що вийшли ща останні роки варто лише згадати «Мідсомар» Арі Астера. Але на відміну від останнього «Маммалія» не чіпляє та ні залишається у твоїй пам’яті.
Це кіно занадто нудне та незрозуміле для звичайного глядача. Фільм складається з безлічі довгих статичних кадрів, і за півтори години лише один раз камера оживає та змінює ракурс. Саундтрек, використаний для того, щоб погрузити глядача в транс, перевиконує задачу та навпаки присипає навіть найуважніших та найвідданіших поціновувачів кіно.
Півтори години відчуваються ніби півтора тижня. Не рятують фільм ані мальовничі гірські пейзажі, ані сяюче сонячне світло. За цей вас головний герой починає сумніватися в собі та своїй маскулінності, а ти, як глядач, починаєш сумніватися, чи ти потрапив на один з найкращих кінофестивалів світу, та чи не глузує з тебе автор, називаючи цей ряд малопов‘язаних сцен «кіно».
Отже, румунська «Маммалія», точно ге стала найкращим фільмом для початку цього берлінського кіномарафону, але я не втрачаю надії, що найголовніше попереду, та переходжу до перегляду основної конкурсної програми.
