Давайте уявімо собі, що одного разу у твоїй оселі з‘являється джин. От так просто вилітає з лампи чи пляшки й пропонує загадати три бажання… Звичайно, кожен хто читає цей текст одразу спіймав себе на думці, що це неможливо і що ніяких джинів не існує. Так і думала головна героїня нового фільму Джорджа Міллера «Три тисячі років очікування», яку зіграла Тільда Суінтон. Вона — науковиця, тож не вірить в існування джинів, хоч і припускає існування кількох реальностей з наукової точки зору. Так одного разу вона приїжджає на наукову конференцію в Туреччину, а вже через кілька годин сидить у своєму готельному номері і спілкується з джином (Ідріс Ельба). Її реальність перевертається, а цікавість перемагає страх перед невідомим.
Так починається нова історія Джорджа Міллера — режисера, який відомий перш за все тетралогією про Шаленого Макса. «Три тисячі років туги» – перший фільм режисера після неабиякого успіху четвертого Шаленого Макса, який сміливо можна назвати найкращим фільмом режисера. Кілька років тому «Шалений Макс: Дорога ярості» дійсно наробив багато шуму і отримав численну кількість нагород, що призвело до початку роботи над приквелом про Фуріосу, яку в Дорозі ярості зіграла Шерон Стоун. Для «Трьох тисяч років самотності» ж він зібрав цікаву команду, і в великій мірі завдяки дуету Тільди Суінтон і Ідріса Ельби фільм вдався. Як зазначила Тільда Суінтон на пресконференції, вона обирає не ролі, а людей. Тож цього разу режисер і актори знайшли й обрали одне одного, а це — вже половина успіху.
Новий фільм режисера — дійсно щось нове для режисера, бо створений зовсім в іншій стилістиці — це фентезі, а не постапокаліптичний екшн, яким був Шалений Макс. Але всупереч цьому, художні особливості фільмів Міллера, його світосприйняття нікуди не ділися, і це дійсно цікаво — побачити як режисер пробує говорити з глядачем немов би через новий фільтр. Джордж Міллер створив сучасну казку про інші світи. І в нього дійсно вийшов дуже магічний та ескапічний фільм. Він зараз якнайкраще підходить для того, щоб сховатися від сурової дійсності. За своєю формою картина нагадує східні казки. Сюжет побудований таким чином, що гладячи бачить візуалізацію історії, яку розповідає джин героїні Тільди Суінтон. Історію, яка проходить скрізь століття. Історію трьох років очікування. Час від часу глядача повертають до реальності діалогами головних героїв в готельному номері, а потім знову їх занурюють в інший світ. Така побудова сюжету дійсно нагадує «Тисячу і одну ніч», а ще «Декамерон» Джованні Боккаччо.
Джорджу Міллеру вдалося створити справжню дорослу казку про те, як це — провести три тисячі років в очікуванні повернення додому. Як актуально зараз для українців, які вимушено залишили свої домівки у зв’язку з війною. Ця казка про самотність та про силу уяви, про зраду і помсту, про віру, про надію, про любов. Любов в фільмі — це одне з ключових питань. Разом зі своїми героями, Джордж Міллер досліджує те, що таке насправді любов? Як це — кохати? І наприкінці картини, здається, знаходить відповідь, що кохання — це більше не про почуття, а про вибір. Бо коли всі твої думки займає одна людина — це скоріше не любов, а закоханість. Кохання — це коли ти обираєш людину таку, якою вона є. Коли ти готовий приймати всі її недоліки і знаходити в них щось по-справжньому прекрасне. Коли готовий піти на поступки коханій людині, коли ти чуєш її та її потреби, поважаєш її кордони, коли ти здатен не піддатися своїм почуттям і зробити для людини не те що ти хочеш, а те що потрібно їй. Це справді важкий вибір, але саме такий вибір перевіряє силу почуттів.
Тож що ти зробиш якщо зустрінеш джина? Загадаєш три бажання? Будеш просити для себе чи для когось іншого? Чи ти взагалі знаєш чого хочеш? Подивившись «Три тисячі років самотності», глядач може зрозуміти що треба бути готовим загадати свої три бажання. Для цього звичайно треба знайти чого саме ти хочеш і переконатися в тому, що це дійсно саме твої бажання. Твої, а не те, чого бажає суспільство, що вимагають від тебе батьки, друзі чи вікові традиції. Твоє бажання повинно йти від серця. Тож, якщо ти раптом зустрінеш, то прислухайся до себе, а потім побажай саме те, чого ти хочеш з щирого серця. За своєю природою люди дуже не терпеливі, але іноді дійсно варто почекати свої три тисячі років, щоб отримати те, чого ти так прагнув.