Новий фільм Сергія Лозниці «Природна історія руйнування» — документальне у всіх значеннях кіно. Воно документує один з найстрашніших періодів в історії людства — другу світову війну. Це фільм про історію руйнування мирного життя та сотні тисяч життів звичайних людей.
«Природню історію руйнування» можна назвати фільмом-спостереженням. У ньому відсутній звиклий нам сюжет чи персонажі. Режисер показує побут звичайних людей, який вмить було знищено війною. Фільм відкривають сцени із мирного життя. Жителі Берліну усміхаються, гуляють, п’ють каву. Плин часу здається звичайним та незмінним, але над містом майорять фашистські прапори.
Це кіно нагадує театральну декорацію, яка несподівано ожила. Режисер вдається до чорно-білого фільмування та квадратного формату для того, щоб стилізувати свій фільм під сорокові роки 20 століття. На наших очах ретро кіно стає реальним. Воно гіпнотизує та заворожує. Фільм наповнений довгими сценами. Глядачеві вистачає часу роздивитися майстерню гру тіней на світла та насолодитися кропіткою операторською роботою.
Вдаючись до стилізації під давнину, Лозниця знімає майже німе кіно. Перший монолог звучить лише на 40 хвилині фільму, а до цього тишу порушує лише тривожна музика та вуличний гомін. Місцями саундтрек тоне у звуках вибухів.
У цій десятихвилинної сцени безперервної канонади фільм болюче схожий на нашу сучасну реальність.
Страшно думати, що події семидесятирічної давності, які відбуваються у фільму, повторюються тут і зараз. І білі плями вибухів на тлі чорного нічного неба нагадують не тільки артхаусні кадри із творчості Девіда Лінча, а ще й картини, які ми щоденно бачимо в новинах. Пожежі, місто, пошкоджене після бомбардування, розтрощені події та мертві тіла. Жахливі кадри наслідків атаки змінюють сцени підготовки до наступного удару.
Знімаючи кіно про Другу Світову, Сергій Лозниця зняв фільм про сучасність. «Природня історія руйнування» слугує сильним антимілітаристкам висловленням. Він нагадує, що треба пам’ятати про жахливі наслідки війни. Особливо у часи, коли «ніколи знову» трапилося знов.
