Дон Жуан / Рецензія

Дуже часто буває, що Каннські прем’єри гучні та яскраві, і навіть якщо їх не можна віднести до найкращих фільмів фестивалю, їх перегляд дарує приємні емоції та слугує непоганим розважальним атракціоном. 

На жаль, цей фільм є неприємним виключенням. Історія Дон Жуана вже давно стала класикою і продовжила своє життя у безлічі адаптацій від фільмів до театральних вистав та мюзиклів. Здавалось би, фільм, який береться переосмислювати та осучаснювати одну з найвідоміших у світовій літературі  історій кохання, має принаймні зацікавити глядача. 

Прикро, але режисерові, Сержу Бозону, це не вдалося. Головний герой фільму — актор театру, який як і в житті, так і на сцені страждає від нерозділеного кохання. Його наречена кинула його в день весілля, а партнерка по сцені вирішила покинути проект за декілька днів до прем’єри. Тож Дон Жуан рятуючись від розбитого серця шукає порятунок у коханні. Він залицяється до жінок, які не відповідають йому взаємністю та у кожній незнайомці бачить колишню. 

Для того, щоб виразити свої духовні переживання, він співає. Так, серед переліку жанрів фільму  в офіційних джерелах значиться, що він є мюзиклом. На жаль, декількох пісень замало, щоб назвати фільм мюзиклом. Хоча режисер звертається до відомого у Франції та за її межами музичного матеріалу, це не допомагає фільму. З екрана лунають арії із французького мюзиклу «Дон Жуан», але вони ніяк не розвивають сюжет. Навпаки, тут вони виглядають сторонніми, чужими, зайвими. Сценарій та музика розповідають одну історію, але вона звучить різними мовами.  

Загалом весь фільм виглядає штучним. Ти не відчуваєш співчуття до головного героя, якщо діалоги здаються механічними, а сцени — занадто театральними. 

Шкода, що цього разу Дон Жуану, одному з найголовніших спокусників у світі, не вдалося вкрасти моє серце. Чи вдасться це зробити комусь іншому? Що ж, відповідь на це питання покаже лише майбутнє.