Ідеальний фільм Даррена Аронофскі про жагу до ідеалу.
Головна героїня, балерина Ніна, яку грає Наталі Портман, прагне бути ідеальною. Вона старанно тренується кожен день, вона намагається бути ідеальною донькою, а її кімната прикрашена як у ідеальної дівчини м‘якими іграшками. Вона є зразковою танцівницею і саме тому тренер(Венсан Кассель) доручає їй одразу дві ролі у новому балеті «Лебедине озеро» — білого та чорного лебедя. Та якщо образ світлого та ідеального білого лебедя їй личить, то для того, щоб виконати партію Чорного лебедя балерина повинна відкрити у собі темну строну.
Психологічний тріллер американського режисера Деррена Ароновски досліджує внутрішній світ героїні. Режисер дотримується звичної стратегії та виносить на перший саме людську душу та конфлікти у ній. Декорації можуть змінюватися, події можуть відбуватися як і у притчах(«Ной», «Фонтан»), так в у реальному світі(«Пі», їх героями можуть бути як наркоман(«Реквієм за мрією», так і рестлер («Рестлер») або балерина, але центральною фігурою та головним інтересом режисера завжди є людина, неідеальна, складна, кожна із власними проблемами та мріями.
Ніна знаходиться під простійним тиском відповідальності.
Менш за все вона хоче підвести тренера(Венсан Кассель), який для неї є більш ніж авторитетом, вона не хоче розчарувати мати, колишню танцівницю, яка не змогла зробити власну кар’єру, але жагає втілити всі свої бажання у житті доньки, вона боїться, що роль Чорного лебедя віддадуть суперниці(Міла Куніс), яка є більш талановитою, більш цілеспрямованою, яка обладає всіма якостями, яких не вистачає Ніні для Чорного лебедя. Цій тиск передається глядачу ,за допомогою тісних кадрів та тремтячої камери у руках талановитого оператора Клінта Менселла.
Але всеж таки цей фільм про тиск не зовнішній, а внутрішній. Про постійну боротьбу, яка призводить до божевілля.
Кажуть, що всі творчі трохи люди божевільні. І навіть якщо ні, вони приховують це божевілля десь усередині.
Із кожною хвилиною фільму ця боротьба між чорним та білим стає все більш ірреальною. Грань між явою та вигадкою повністю розчиняється. Відзеркалений ідеальний образ головної героїні стає все більш спотвореним, а Ніна все більше губиться у своїх кошмарах, не розуміючи, що є справжнім, а що лише видінням.
Кадри зняти за допомогою дзеркала, тривожна музика, варіація класичної мелодії Чайковського — ці прийоми доводять божевілля до його вершини і глядачу починає здаватися, що Ніна дійсно перетворюється на птаха і глядач так само помічає повсюди чорне лебедине пір’я.
Тернистий шлях до ідеалу, це постійне саморуйнування, запекла боротьба із самим собою, яка не залишає нічого позаду. Постійний жорстокий контроль та самознищення і все для того, щоб злетіти угору, навіть якщо ти не птиця і тобі не дано літати, навіть якщо злетіти в перший і останній раз, але зробити це ідеально.
Настільки майстерна робота не могла пройти повз кінофестивалі та премії. Фільм заслужено отримав п’ять номінації від Кіновкалеміі, а вражаючий перформанс Наталі Портман було відмічено Оскаром та Золотим Глобусом.
Даррен Аронофскі сміливо, на відміну від Ніни, поринає у вир з головою повністю віддається безмежному світу мистецтва і залишає позаду всі невпевненості та конфлікти. Адже фільм про жагу до ідеалу не може бути неідеальним.
