Панельна дискусія: «Європейська спадщина на Донбасі у кіно, музиці та в прозі» (конспект)

Конспект подіі – https://www.facebook.com/events/356724486032373

Анна Паленчук, продюсерка та співсценаристка фільму “ЄвроДонбас”:

Актуальність підняття питання про європейську спадщину на Донбасі — це розвінчання міфів про Донбас та пошук нової самоідентифікації для того регіону, який наразі є найпроблемнішим в Україні. Ми всі розуміємо, що наша з вами спільна мета — повернути цю територію.

Коли ми працювали над сценарним планом нашого фільму, я спеціально знаходила на Вікіпедії більшість міст, про які ми говоримо: Лисичанськ, Новгородське, Костянтинівка, Дружківка тощо, і там зазвичай було буквально декілька рядків про те, що там колись були європейці, а потім багато абзаців про всю “славу и мощь Советского Союза, который построил все эти заводы”. Я зрозуміла, що напевно найбільшою міфологемою в нашому суспільстві є те, що радянський союз побудував усі ці заводи, якими так пишається Донбас, та через які, мабуть, відбувається ця війна, тому що це величезний ресурс нашої країни. 

Олександр Михед, письменник, автор книги “Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід”:

У словнику, яким я буду користуватись, немає слова Донбас. В ньому є Донеччина та Луганщина та спроба широкого розуміння Сходу з тим, щоб вказувати, що це питомо українські землі й без акценту на їх функціональності.

Одна з речей, що була зрозуміла після першої поїзди на Схід, що поляризованість є всередині цих міст. 

Часом реальність гротескніша, ніж її міг би хтось придумати. 

Знайомство з будь-яким регіоном України, і з Донеччиною й Луганщиною зокрема, дає знання живих людей, того, що ти не можеш зрозуміти з соціальних мереж, або слідкуючи за якимись лідерами думок, які вам розказують про свої враження. І ось це знання про регіон через людину — найважливіше.

Леонід Марущак, історик, керівник проєкту “Музей відкрито на ремонт”:

Найбільший міф – це саме слово “Донбас”, яке, власне, зародили саме європейці. Воно пов’язане з гідронімом, річкою, Донецьким вугільним басейном. 

Те, що ми знаємо про Схід України, — це, переважно, міф. Проте це не проблема самого Сходу. Ми так само нічого не знаємо про Південь, Захід, Центр, або будь-який інший регіон України. Чому? Тому що ми довгий час жили в інформаційній блокаді доступності до інформації, яка опановується. 

Найцінніший відбиток в будь-якій епосі – це архітектура, і працювати з архітектурою епохи індустріалізації дуже цікаво.

Місто Костянтинівка колись було найвизначнішим в питанні європейської індустріалізації. Це було перше на території сучасної України місто, яке базувалося комплексно, інфраструктурно. Тобто будувалась спочатку інфраструктура, а потім базувалось все інше. Наразі в Костянтинівці всього цього майже не лишилось. 

Індустріальний процес дуже важливий для формування особистості. Пейзаж — це те, що нас формує. Він буває двох видів: культурний та природній. Культурний — це те, до чого, на жаль, торкнулась рука людини, і це те, що на Сході якраз дуже визначально. Тому що культурний ландшафт має найбільший вплив на формування особистості, на темперамент й все інше, що формує нас. Оточення створює форму висловлювання нас, а ті ландшафти, що існують на Сході – вони дуже важливі в питанні розуміння Сходу. 

Якщо ви хочете дізнатись про те, як виглядає європейський ландшафт на Сході України, то вам обов’язково потрібно поїхати до Лисичанська, тому що це те місто, в якому зберігся найбільший інфраструктурний спадок Бельгії за межами Бельгії. 

Велика частина індустріалізації пов’язана з Маріуполем. Азовсталь — один з найбільших металургійних комбінатів у світі. Єдиний комбінат, який володіє власним портом, тому що стоїть практично на морі. Він знищив екологію цього міста, відрізав його доступ до моря, але це унікальне явище, тому що фактично цей завод повністю побудували в Америці, доставили сюди на паромі, та мали везти далі по річці та збирати там, але радянська влада вирішила експериментувати й не підіймати вище по течії, а будувати прямо на березі моря, тому що вони хотіли розробити певну механіку взаємодії між облаштуваннями, які ще були в Керчі, щоб ті пароми, які будуть повертатись з Керчі пустими, заповнювати рудою. І такий радянський експеримент руками американців, з одного боку призвів до унікального явища, яке, сподіваюсь, ніде більше не з’явиться, а іншого — це наразі найбільша домінанта Маріуполя, бо якщо ви вийдете на берег моря, то побачите величезні шлакові гори. 

Схід — це не тільки проблема України. Це величезне поле для переосмислення загальної української історії в контексті світової. 

Корній Грицюк, режисер та співсценарист фільму “ЄвроДонбас”:

У фільмі ми будемо багато говорити про історичні маніпуляції, артефакти, про індустріалізацію регіону все-таки європейцями, про те, що наразі відбувається в цих містах, тому що вони досить різні. Донецька та Луганська область помітно між собою відрізняються.

Що стосується Юзівки, мого рідного Донецька, я пам’ятаю, що в дитинстві багато людей згадували про Джона Юза. Проте кожна розповідь про Юзівку завершувалась тим, що згодом вона почала називатись Сталіно. Я довго не міг зрозуміти, звідки тут опинились британці. Це була певна легенда.

У фільмі “Євродонбас” ми розповідаємо про історію через людей. Одна з героїнь – Надія, яка все своє життя пропрацювала в Новгородському логопедом. До війни у 2014 році вона ніяк себе не ідентифікувала, не цікавилась історією свого селища, в якому нібито були німці, але більш детально ніхто про це не знає. З 2014 року вона почала розбиратись в цій темі та активно працювати з молоддю.