Жанр: Трилер
Режисер: Ірвін Кершнер
В ролях: Фей Данавей, Томмі Лі Джонс, Бред Дуріф, Рене Обержонуа
Сюжет: Відома та провокативна фотографка бачить уві сні, як вбивають її знайому. Проблема в тому, що Лаура Марс спостерігала злочин, умовно кажучи, “очима вбивці”. Знайому дійсно вбивають, а Лаура продовжує бачити нових жертв. Звичайно, що поліція не вірить ані у збіг, ані у надприродні здібності героїні.
Текст містить спойлер.
Картина дістала погану пресу, але це не завадило їй зібрати нічогеньку касу – 20 млн доларів при бюджеті у 7 млн доларів. Режисера Ірвіна Кершнера після фільму “Очі Лаури Марс” взагалі покликали знімати “Імперія завдає удару у відповідь”.
Ніби нічого страшного не сталося, окрім того, що цей той випадок, коли поганий фільм отримав більше, ніж заслуговував. “Очі Лаури Марс” – американська спроба зіграти в джалло майже на піку його популярності, але за своїми правилами. Втім саме вони й роблять трилер Кершнера посереднім навіть у порівнянні з невидатними представниками піджанру джалло.
По-перше, з фільму викинули майже все, що робило італійські трилери цікавими: нестандартні ракурси, майже експлуатаційні сцени вбивств та певний психоделізм. “Очі Лаури Марс” – прісне та зовсім не стильне кіно. Натомість в ньому на перші ролі виходять, на мій погляд, чи не найгірші складові джалло – мелодраматизм і містика. Якщо італійські режисери робили свої фільми, ніби божевільні коктейлі, в яких замішували все підряд, то американці в “Очі Лаури Марс” замість алкогольного напою зробили піцу з ананасом.
Так, була вдала спроба наситити кадр другорядними персонажами, хоча незрозуміло навіщо. Так, в фільмування на вулицях є глибина і реалістичність, що іноді змушує згадати найкращі роботи Вільяма Фрідкіна. Але, повторюся, візуально “Очі Лаури Марс” все одно виглядають бідним родичем джалло: замало суб’єктивної камери, а про якийсь карколомний ракурс можна лише мріяти.
Сценарій написав Джон Карпентер, а потім його переробляв Девід Зелаг Гудман. Хтозна, що було в оригіналі, але в кінці вийшло абищо. Сюжетні твісти не справляються зі своєю роллю, темп розповіді буксує, в діалогах нема за що зачепитися. Фінал взагалі розчаровує – жодного пояснення, чому Лаура Марс бачила злочини “очима вбивці”, не буде. Деяким фільмам йде на користь певна недосказаність, але “Очі Лаури Марс” до них не належить.
Найгірше те, що у фільмі повністю відсутній саспенс. Для трилера – це вирок. Десь під кінець зловив себе на думці, що мені однаково, хто саме цей незнайомець з ножем для колки льоду. Це пов’язано і з тим, що з персонажами не виникає емпатії, і з тим, що інтрига доволі безхитрісна. Всупереч великій кількості оголених жінок, фільм важко назвати еротичним.
Так само важко сказати щось про акторів. Фай Данавей – не найгірший вибір на головну роль, але й найкращій. Томмі Лі Джонс ніби є в фільмі, а ніби його й нема. Лише Бред Дуріф та Рене Обержонуа зробили своїх персонажів справді цікавими, але у них було не так багато екранного часу.
За два роки – у 1980-му – вийде ще один американський фільм, що гратиме на полі джалло. Відомий своє слабкістю до прийомів з італійських трилерів Брайан Де Пальма зняв “Одягнений для вбивства” з розумінням правил піджанру та з повагою до них. Вийшло значно краще, ніж у Кершнера, хоч все одно дещо рафіновано, у порівнянні з оригінальними джалло. Добре хоч, що фільм Де Пальми виявився трошки успішнішим у фінансовому плані. Втім, як показує приклад картини “Очі Лаури Марс”, задля досягнення фінансового успіху можна було майже нічого і не робити.
