Вело проти авто (2015) | Рецензія

«Вело проти авто» — фільм шведського режисера Фредеріка Ґерттена. Українська прем’єра відбулася на початку травня у рамках фестивалю кіно та урбаністики «86». Більшість героїв стрічки — люди, що свідомо обрали велосипед як засіб пересування. Фільм демонструє транспортну модель міста на прикладі бразильського Сан-Паулу, звертаючись також до прикладів Лос-Анджелеса, Копенгагена та Берліна. Персонажі намагаються зрозуміти, що відбувається з їхнім містом, хто вливає на рішення влади — побудувати велодоріжку чи чергову автомобільну розв’язку, чому громадський транспорт такий дорогий і кому це вигідно. Активісти шукають відповідь на запитання, кому належить дорога — водіям автомобілів, пішоходам, велосипедистам чи громадському транспорту.

Будь-яке велике місто на певному етапі свого розвитку стикається із проблемою, коли автомобілів стає занадто багато, а дороги здаються завузькими. Тоді дорожні затори стають звичним явищем для містян і «головною біллю» для міської влади, яка намагається вирішити проблему. Втім, на жаль, більшість міст повторюють одні й ті самі помилки, намагаючись усунути проблему шляхом будівництва нових розв’язок, розширенням доріг та збільшенням швидкості руху. Як стверджується у фільмі, зараз у світі понад 1 млрд автомобілів а вже за п’ять років, у 2020 році, їх кількість подвоїться. Тож всі рішення, спрямовані на стимулювання використання приватного авто, рано чи пізно приречені на провал. За словами авторів фільму, ще жодному місту не вдалося вирішити проблему таким чином.

Кіно пропонує вихід із автомобілецентричної моделі, демонструючи, що велосипед може бути гідною альтернативою транспорту навіть у таких великих містах як Сан-Паулу чи Лос-Анджелес. Та незважаючи на це, розвиток велосипедного руху не має широкої підтримки серед влади. Як стверджують у фільмі, причиною цього є потужне лоббі, яке відстоює інтереси нафтовидобувних компаній та автомобільних виробників. Так, фільм, безсумнівно, пропагандистський і може здатися однобоким: герої-автомобілісти показані у кіно у досить іронічному світлі. Втім, як намене, це корисна пропаганда, і таке кіно варто показувати містянам, стимулюючи їх задуматися про майбутнє свого міста і про те, як воно має розвиватися. 

Ще цікавий досвід, який переживають герої фільму, — це переосмислення звичного міського простору. У 2011 році у Лос-Анджелесі на два дні перекрили для ремонту одну з найбільших автострад — 405 Freeway. ЗМІ віщували кінець світу, або, як його назвали, «Carmageddon». Більшість мешканців залишились вдома, не ризикуючи пересісти на громадський транспорт. А герой «Вело проти авто» взяв велосипед і проїхався порожньою широченною трасою. «Я вперше відчув, що це індустріальне диво створене і для мене також», — ділиться враженнями він. Щось подібне намагаються демонструвати і у столиці під час традиційного Європейського тижня мобільності, перетворюючи дорогу чи парковку у ігровий простір.

Звісно, Києву далеко до Сан-Паулу. Площа бразильського міста вдвічі більша за українську столицю, населення складає 20 млн, а кількість зареєстрованих автівок — 7 млн. Я впевнена, що рух велосипедистів по восьми-десятисмуговій дорозі із щільним автомобільним рухом здатен викликати повагу навіть у досвідчених киян, які їздять велосипедом по проспектам Ватутіна чи Перемоги. Втім, вже зараз можна побачити, що столиця активно рухається тим самим шляхом, не надто думаючи про майбутнє.

Чесно кажучи, незважаючи на чималий досвід їзди по Києву велосипедом, після перегляду фільму стає трохи страшно. «Вело проти авто» наводить страшну статистику: щотижня у Сан-Паулу гине один велосипедист. У столиці теж спостерігається тенденція до зростання кількості велосипедистів, що гинуть у ДТП, адже їх кількість невпинно зростає, а влада вперто ігнорує питання їхньої безпеки. Як змінили ситуацію у Сан-Паулу — можна побачити у кіно вже цієї неділі. Гарного перегляду!