60-ті роки, період «холодної війни». Спецслужби США ловлять російського шпигуна Рудольфа Абеля (Марк Райленс). Простий бруклінський адвокат Джеймс Донован (Том Хенкс) захищає його у суді. Пізніше, коли «совєти» ловлять американського шпигуна, Донована посилають у Східний Берлін домовитися про обмін.
Це фільм від сучасного класика Стівена Спілберга, знятий за реальними подіями. Не можна сказати, щоб фільм строго слідував історії, але загалом атмосфера 60-х відтворена дуже акуратно, і видно, що її старалися зробити достовірною. Це помітно у всьому — від посуду, який використовує дружина Донована, до локацій — у відповідному епізоді в кадрі «саме-той» міст, де дійсно Захід та комуністичний блок обмінювалися шпигунами. Звичайно, у фільмі є відхилення від історичної правди в бік художнього задуму, але все ж.
Особливо зворушливо виглядають епізоди, де автори намагаються передати атмосферу та звичаї «совка» (спірне питання, чи можна назвати Східний Берлін «совком», але мені здалося, що в його образі намагалися втілити весь світ «по той бік стіни»). Тобто якісь базові характеристики «совкового» життєвого устрою Спілберг уловив — зневагу до людини, загальну бідність та всеохоплюючий абсурд. Але порівняно з тим, як це показувало радянське кіно, це все-таки блідий та дилетантський переспів. Звичайно, це я зараз не про кіно 60-х, а значно пізніше.
Якщо визначати жанр фільму, то «Міст шпигунів» — це, перш за все, пропаганда, яка розповідає, наскільки США були гуманнішими і загалом кращими, ніж Радянський Союз. Тримаючи в голові, що це пропагандистський фільм, можна пробачити йому деякі грубі прийоми. Усі ці зеркально відображені епізоди, наприклад, коли Донован їде в електричці, а люди навколо читають про нього газети, — ну, це грубо, це невитончено.
Але загалом фільм якісний. І якщо ви досі думаєте, що шпигунське життя за часів «холодної війни» виглядало приблизно так, як це показано в «Агентах А.Н.К.Л.», то «Міст шпигунів» треба подивитися хоча би з освітньою метою.
Працює у MovieТон. Блог про кіно та Ми не празднували