Керол (2016) | Рецензія

Без надриву, сліз, але з печаллю

Нам пощастило жити у той момент, коли начебто настали часи найбільшої терпимості. Та все пізнається у порівнянні. В одному зі своїх інтерв’ю Кейт Бланшетт сказала: «Істинна свобода настане тоді, коли на цьому [сексуальній орієнтації] не буде ставитися акцент взагалі. Це інтимна справа, і такою вона має лишатися». Слова акторки найточніше описують провідну ідею стрічки Тода Хейнса «Керол».

Більше ніж півстоліття тому американська письменниця Патріція Хайсміт, яка здобула славу завдяки книгам про містера Ріплі, написала роман «Ціна солі». Тоді, у 1952 році, книга була випущена під псевдонімом, адже підіймала гостру для суспільства тему. Тему одностатевих стосунків. Романам Хайсміт не вперше переживати екранізацію, зважаючи на те, що перший роман авторки «Випадкові попутники» ставив Альфред Хічкок («Незнайомці в потязі», 1951 р.).

Хейнс не вперше освітлює цю тему у своїх кінороботах («Далеко від раю») і робить це майстерно, без надриву, як це можна побачити в «Горбатій горі» чи в «Життя Адель». Тому екранізувати роман йому вдалося без перепон. Він неначе повторює слова Кейт Бланшет, виконавиці однієї з головних ролей стрічки, про те, що не варто акцентуватись на цій темі і створювати надуману проблему. Адже стосунки, будь-які, носять інтимний характер і повинні такими залишатися, не набуваючи широкого розголосу. Чомусь ніхто не акцентується на тому, що ось ця пара гетеросексуальна, що хлопчик взяв за руку дівчинку. Навіть расові упередження гаснуть на фоні теми гомосексуальності.

«Керол» розпочинається ненав’язливим знайомством двох жінок у супермаркеті: молодої продавчині Терези (Руні Мара) та заможної жінки Керол (Кейт Бланшетт), яка прийшла за подарунком для дочки. Остання залишає свою адресу, аби пакунок доставили одразу додому, але забуває рукавички, які згодом юна Тереза відповідально повертає власниці. Це слугує приводом для першої вечері, яка точно не стане останньою. 

Героїня Бланшетт являє собою сильну жінку з твердим характером. Якраз таку, з яких народжувались феміністки. Її стосунки з чоловіком давно стали тягарем. Життя не набуває блиску та інтриги, тому досвідчена Керол, яка вже мала в минулому схожі стосунки зі своєю ліпшою подругою Еббі (Сара Полсон), легко вбачає промінь зацікавленності в очах Терези. Дівчина заворожена своєю новою знайомою. І не дивно, адже Бланшетт так нагадує Марлен Дітріх в своєму вишуканому пальто, витонченому капелюшку та в тих фатальних рукавичках. Тереза все більше захоплюється товариством дорослої жінки, ігнорує свого хлопця, який прагне одружити Терезу на собі. Втім, дівчина непокірна — вона не готова до стосунків, які обмежать її волю. Тому наважується прийняти запрошення Керол вирушити в невеличку поїздку.

Вся стрічка сповнена неабияким стилем. Хейнс вправно деталізував кожний елемент, занурив глядача в Нью-Йорк 50-х років. Тут вирує якийсь ностальгічний настрій, неквапливий, грунтовний. І найприємніше, що можна побачити, це відсутність суспільного осуду стосунків двох жінок. Зважаючи на роки, в які розгортається історія, очевидно, що ніякої терпимості і близько не було. Але автор розкриває саму суть стосунків, а не акцентує увагу на їхніх суб’єктах. Роман Керол та Терези призводить до гірких наслідків, але не через факт того, що жінки мають гомосексуальний зв’язок. Роль відіграє суто факт зради жінки, і не важливо, з ким.

Героїні не ховаються від оточуючих, в них не кидають камінням, не влаштовують побиття на розі (як у невеличкий сцені у фільмі «Дівчина з Данії»). Відсутність трагедії, приглушення гострої драми додають картині тільки плюс, забезпечуючи м’якість подачі.
Стрічка «Керол» вийшла візуально настільки вивіреною, що варта окремого глибокого дослідження.