#Selfieparty (2016) | Рецензія

Рецензії

Содом, Гоморра і полтергейст

Довгі роки про українське кіно прийнято було говорити, як про небіжчиків: або добре, або нічого. Але на одному жалю та скорботі далеко сани не поїдуть, тож дехто з режисерів взяв віжки в свої руки і поповзли проторувати дві стежки. Одною пішли Слабошпицький, Лозниця та Нейман, продукуючи складні теми складною мовою, а іншою, дорогою розваг та фану, — Любомир Левицький.

Автор «Ломбарду» та «Тіней незабутих предків» не приховує, заради чого він змімає. Чорнухи в країні і так вистачає, тому Левицький гордо очолив місію нести веселощі в маси. Його останній фільм, знятий у 2013 році, зазнав шаленого успіху серед глядачів, і повністю окупився в прокаті. Це, до речі, чи не єдиний випадок в історії українського кіно.

Перевершити свій рекорд Левицький сподівається з новою молодіжною стрічкою #Selfieparty.

Четверо друзів збираються незабутньо розпрощатися зі студентськими роками та влаштовують в будинку одного з них грандіозну вечірку. Та під час запальних танців у морі алкоголю та вирі оголених тіл, на газон падає мертвий карлик. Хто він і що трапилося, хлопці не пам’ятають, а відповідей потребують грізні полісмени у відділку. Аби пригадати події минулої ночі, друзі оголошують конкурс у соцмережах на краще відео з вечірки. Саме так починається комедія з містичним флером, який так полюбляє режисер. А от вже далі глядач спостерігає за двогодинним яскравим та соковитим кліпом під ритмічну музику. Не дарма Левицький знімав кліпи для Потапа.

Як такий, сюжет присутній у 30 хвилинах стрічки, далі ми бачимо просто вечірку, яка віддалено нагадує знайомий майже усім «Проект X» 2012 року, тільки менш амбітний. Актори зображують шалені веселощі в басейні, у той час, як насправді в них зуб на зуб не попадав. Когось відігрівали чаєм, а комусь підливали коньячку. Втім, масові сцени вийшли дійсно запальними. І хоч Любомир Левицький зауважував, що фільм містить виховну функцію і зображує, як робити не треба, дивлячись на екран, виникало бажання знову поринути у драйвове студентське життя, де немає тиску та відповідальності.

Але всю цю п’янку в прямому сенсі слова ідилію зруйнував фінальний опус головного героя, який пару хвилин закадровим текстом розмірковує про тлінність буття, та причинно-наслідкові зв’язки підліткових комплексів з дійсністю. Наче, сам Іван Андрійович Крилов завітав на афтепаті з методичкою «Мораль в цій байці ось така…» .

Про те, як відбирали акторів шляхом народного онлайн-кастингу, чи як зруйнували подвір’я шанованого українського стоматолога Ярослава Заблоцького, котрий зіграв батька одного з героїв, можна почитати у попередньому матеріалі.

Дехто з молодих акторів зміг проявити себе і, скоріш за все, ми знову їх побачимо, хтось зробив тільки те, що міг. А от персонаж Паші Лі став справжнім розчаруванням. Карикатурний, шаржовий коп, який пообіцявши мамі «ні краплі в рот», влаштовує ідіотське шоу, яке окрім скептичної посмішки не викликало ніяких інших емоцій, на кшталт сміху чи страху, які повинні були бути. Дії інших героїв теж нерідко позбавлені мотивації та здорового глузду, але це можна списати на юний вік студентів.

Світлана Вольнова, яка приєдналась до акторського складу стрічки ,була непоганою прикрасою зовнішнього антуражу, як і Юрій Горбунов. Зате Дмитро Ступка, якого важко було впізнати, став приємним бонусом. Якби потрібно було визначити кращого у всій цій історії драйву, жартів на межі фолу, то найбільше з цього Содому і Гоморри вирізнявся той самий мертвий карлик, якого зіграв Сергій Зоренко. Він став зіркою не тільки вечірки, про яку йдеться у фільмі, а й зіркою всього акторського складу. Фактурний та харизматичний, він виглядав неперевершено в своєму образі полтергейста Бу, що вселився у тіло на газоні.

Одне можна сказати з упевненістю, фільм виправдовує очікування тих, хто сподівається просто розслабитись в компанії друзів з величезним відерцем попкорну та пляшками коли. Це фанове кіно, яке здатне привернути увагу масової аудиторії та стати справжньою кіноподією місяця. Кінотеатри точно стомляться рахувати гроші, які українці покладуть в каси. І хоч подібні фільми не несуть ніякої особливої цінності, вони мають бути і мають право на існування у більшій кількості, ніж у нас зараз є. Це той продукт, який виглядає як приваблива цукерка: яскрава обгортка зі слониками, феями та єдинорогами, яка так приємно шурхотить, коли її відкриваєш, а от чи смачна начинка всередині, належить дізнатись кожному окремо, бо, як казав Форест Гамп, ніколи не знаєш, яка попадеться саме тобі.

Режисер вже заявив, що його наступний проект націлений не тільки на Україну, а й за її межі. Любомир Левицький зауважив, що #Selfieparty був проміжною роботою і його команда готується до англомовного українського кіно «Егрегор», яке нагадуватиме «Код да Вінчі».

Поки ми чекаємо на анонсований фільм, 31 березня в прокат виходить фанова комедія #Selfieparty, яка обіцяє море вульгарних жартів, струнких дівочих ніг та гарненьких хлопчачих облич. Окрім того, буде стриптиз на пілоні з непередбачуваним кінцем.