Зрєліщ!
Воістину — так!
Дуже зрєліщне кіно. Те, що воно в 3D — додає йому ефекту, тому що в певній мірі там є картинки, якими можна погратися. Ендорфінами я не обкінчався, але був дуже радий з того, що потрапив на перегляд.
Фільм — напівреальність. Майже все чорно-біле, а інколи навіть в негативі.
Інколи виникає враження, що це фільм 20-х років, але якісніший: не на простирадлі через фільмопроектор з ручним приводом, а в цивільному залі зі звуком.
Зроблений цей напівмультик просто дуже класно. Ловиш себе на тому, що віриш в це місто — дивним магічним чином. Просто знаєш, що воно є, і це знання десь живе в тобі абсолютно без участі логіки.
Я пробував зрозуміти, про що цей фільм, але не все так просто.
Він ні про що. Це просто гра. Гра буває рожевою, твердою, тривалою, дитячою, дорослою — словом, вона буває різною. В цьому фільмі гра особлива. Не дарма автори для реалізації своїх задумок обрали саме 50-ті роки минулого століття — всі ці старого зразка автомобілі, шкіряні плащі, алкоголь, котрий за кількістю розлитого може конкурувати тільки з кров’ю, яка в цьому фільмі або чорна, або біла, але розляпана повсюди. Цих чоловіків не можна вбити з першого пострілу в серце; вони всі, як на підбір: з вольовими підборіддями, з важкою долею в очах і кожен має персонального сатану всередині. Вони не плачуть і не скаржаться, а б’ють з розмаху і, якщо треба, розбивають ущент. Не зовсім розумію, чому саме такий тип чоловіків подобається багатьом. Воно бухає, від його цигарок дим, як від шин на майдані; воно ото б’ється, у нього стріляють, влучають, воно старе вже, подрате, як собака і він якимось містичним чином втілює в собі зразок гідності і честі. Шо за традиції у нас, шановне панство?!
Знаю, мене інколи заносить на моральних темах, хоч я ще та сука, але ж це жесть!
Це тупо стьоб. Весь людський ад я сьогодні бачив у кіно. Хірург, який зашивав чувака і перед тим, як це робити — наширявся, щоб у нього не трусилися руки від алкоголю; ріжуть, виймають очі, відрізають голови, вибивають душі, всі просто адські спритні і вправні, від чого часом відчуваєш якусь каверзу. Брюс Уілліс з’явився кілька разів, як сонечко. Дуже здивував, бо я думав, шо він знов буде лисий, як бубан. Він грає привида. Взагалі, тут все з голови на ноги і навпаки. Сенатор — люцифер, отаман бєспрєделу. Більше скажу — він головний беспрєдельщик. Копи — нічим не кращі. Все дихає гріхом. Але, прошу зауважити, майн шатц, в усьому цьому треші, брехні і підлості — є місто любові. Вона тут головна, бо все відбувається з її ласки.
Це досить елітарне кіно. Його не зрозуміє поціновувач кінокомедій з Джимом Керрі. Це зрєліщне кіно! Я стільки всього наговорив, але у мене нема слів.
Блін, я зараз схожий на дєвочку, що вперше закохалася: «Він такий…ах, так класно! Я б йому вдула».
Реально, (перепрошую за мою французьку) я вдув би цьому фільму
