«Зільс-Марія» — це такий жіночний фільм про роботу актриси над роллю і проживання кризи середнього віку.
Приблизний сюжет: відома акторка Марія 20 років тому дебютувала у п’єсі «Малойська змія». Це п’єса про лесбійське кохання між молодою дівчиною Сігрід і її начальницею Єленою, яка закінчується погано для Єлени. Марія грала Сігрід, а тепер їй пропонують роль Єлени. Марія ніяк не може примиритися з тим, що вона постарішала, і в процесі роботи над п’єсою намагається усвідомити свій вік.
В головній ролі акторки Марії — Жюльєт Бінош, яка й надихнула на цей фільм режисера Олів’є Ассайаса і нібито навіть підкинула йому сюжет. Її оточують «золоті дівчатка» Голівуду — Крістен Стюарт, яка зіграла роль асистентки Вел, і Хлоя Грейс Морец — їй дісталася роль молодої актриси Джо-Енн. Я не дуже люблю цих двох, але тут вони на своєму місці. Вони додають у фільм іронію і створюють контраст із Жюльєт Бінош. Це не тільки контраст між зрілістю і молодістю, це ще й контраст повільної, замріяної Європи і ділової, пробивної Америки. Що приємно — у фільмі немає ствердження, що ось такий варіант кращий, а такий — гірший. Просто констатація.
Трейлер нам активно натякав на лесбійське кохання, але нас безсоромно обманювали, бо у фільмі ця тема обмежилася лише діалогами з п’єси і тонкими натяками, які були настільки тонкими, що їх трактування лишилося на розсуд глядача. Ну й чудесно, а то ще скотилось би все в похабщину. Ассайаса не дуже цікавить лесбійське кохання як таке, він зайнятий побудовою своїх іронічних контрастів.
Джо-Енн зайнята своїми коханцями, роздає епатажні інтерв’ю і викликає в Марії широкий спектр емоцій від заздрощів до батьківської поблажливості, але ніяк не пристрасть.
Але цей персонаж другорядний, основна дія розгортається між Марією та її асистенткою Вел. Дівчина веде усі справи акторки та подає їй репліки, коли та влаштовує собі репетиції.
Стосунки Вел і Марії у чомусь копіюють сюжет п’єси, тільки акценти розставлені зовсім по-іншому. Тверезо мисляча Вел швидко знаходить своє тлумачення твору, оптимальне для Марії, і послідовно, по-діловому переконує свою начальницю в такому варіанті прочитання. Марія симпатизує їй і гнобить її своїми внутрішніми проблемами до нудоти. Зрештою Вел вивалює Марії останній аргумент на підтвердження своєї точки зору — а саме безслідно розчиняється в горах, як ранковий туман.
Марія на фоні двох голівудських дівчат виглядає дуже емоційною, її гра наповнена нюансами, вона багато рефлексує, думає, розвивається й щось для себе вирішує. Зрештою, це справді вдалий для Бінош сюжет, це «її» роль і я вірю, що вона сама її для себе придумала. В цьому фільмі є присмак сеансу психоаналізу перед камерою. З-за кадру проглядає страх забуття публікою і зрештою той самий страх смерті в самотності й невідомості. Але це старанно згладжується постійно виникаючими в сюжеті пропозиціями знятися в черговому блокбастері.
А так, іще природа. На роль декорацій були запрошені швейцарські Альпи, вони були як завжди неперевершені і додали цьому сюжету певного відчуття «вічності».
Загалом непоганий фільм, який дає таке собі комфортне, затишне уявлення про творчість. Рекомендований для фанатів Жюльєт Бінош і розміреного європейського кіно. Якщо ви — не фанат ні того, ні іншого, й уявлення про творчість у вас альтернативне, то вам — у сусідній зал, на «Одержимість».
Працює у MovieТон. Блог про кіно та Ми не празднували