*Цю рецензію слід читати під пісню «Амерікен бой» групи «Комбінація»
Одна з героїнь фільму «Заміж за іноземця» — одеситка Віка. Вона вдягається в рожеві майки зі стразами, кардинальне міні й обов’язкові кабли. У неї є леопардовий кульочок для важливих документів, а вдома у неї стільки килимів, що де б вона не сиділа, за спиною завжди килим. Вона не говорить англійською, втім, російською вона теж погано формулює думки. Вона гарненька, наївна і смілива, бо поїхати чорт зна куди за океан, щоб вийти заміж за малознайомого підстаркуватого американця, — для цього потрібна небанальна така сміливість. За океаном на неї чекає красиве весілля з білою фатою і 3 (три) пожежника, з якими вона буде зраджувати чоловіку, ну і ще багато всяких цікавих речей. Про пожежників у фільмі нічого не сказано, це вже потім режисер Джонатан Нардуччі на прес-конференції розказував, і я вважаю, що це прекрасна деталь, яка багато додає до сюжету.
Мені важко сказати, що цій дівчині не вистачало в Україні і чому її приваблювала Америка, де вона ніколи не була (а вона взагалі ніде за кордоном не була). Напевне, у неї була якась своя «американська мрія», і мені хочеться вірити, що хоч у чомусь ця мрія збулася. Так само у її американського чоловіка була «українська мрія», і в тій мрії, напевне, не було трьох пожежників, але так уже склалося.
Взагалі, уявлення американських чоловіків про українок дуже цікаві. Я би сказала, ідеалізовані. Зі слів режисера, ці чоловіки бачать українок як американських домогосподарок 50-х років — тобто жінок, які цікавляться виключно домом і дітьми, тільки з маленьким доповненням — українки виглядають як героїні порнофільму.
І наївні американці їдуть в Україну у пошуках такої дружини. Кульмінація поїздки — вони потрапляють у своє Ельдорадо, а саме на спеціально організовану вечірку в якомусь провінційному українському ресторані, де зібралися жінки, що хочуть заміж за іноземця. «Я почуваюся, наче в магазині цукерок!» — Захоплено коментує цей шабаш нечисті один із американців. «Ну то получай, фашист, гранату», — відповідає йому мстива феміністка, що живе в дальньому кутку моєї свідомості. І «граната» у вигляді різноманітних шахрайств та примітивних «розводів» на гроші не змушує себе чекати.
Це надзвичайно, друзі мої, в одному фільмі вмістилося стільки проблем, комплексів, тарганів у головах, стереотипів і шоків від зіткнення з реальністю. Взагалі, після цього фільму я задумалася про те, щоб підтягнути англійську й попрацювати перекладачем у шлюбній агенції з півроку чи рік — мені здається, там можна нахапати стільки історій, вистачить на десяток романів.
Насправді, мені важко писати про цей фільм, бо я би не хотіла писати про його героїв з позиції снобізму — «та я би нікагда, та я нє такая», але, по-моєму, саме так і вийшло. Це усе лише мої рефлексії, у самому фільмі немає ніяких оцінок і ніякої моралі. Автор нікого не засуджує і не виносить вироки. Автор лишає все на розсуд глядача.
Трішки про технічний бік справи. Якість картинки у фільмі часто на рівні «хоум відео», що явно не працює на користь фільму. Проте, грамотно вибудована драматургія тримає увагу. Режисер сказав, що у них було 300-400 годин відео, і з них треба було вибрати всього-лише півтори години. Уявіть собі цю титанічну працю.
Я однозначно раджу фільм до перегляду, хоча би тому, що це цікавий погляд іноземця на українську реальність. Як іще один аргумент можу також додати, що «Заміж за іноземця» взяли на багато різних фестивалів, у тому числі він потрапив у основний конкурс Hot Docs — великого фестивалю документального кіно в США.
Працює у MovieТон. Блог про кіно та Ми не празднували