Я, Ерл та дівчина, що помирає | Рецензія

Драмедія про смерть

Підліткові драми часто-густо звернені суто до своєї цільової аудиторії, оминаючи більш широкий загал. Тому дорослий глядач проходить повз чергових «Голодних ігор», «Сутінок» чи мелодраматичної стрічки «Винні зірки». Остання, як найбільш яскравий приклад з останніх стрічок, використовує для посилення драматичного ефекту емоційну складову, маніпулюючи темою кохання на фоні неминучої смерті. Тому, беручись до перегляду стрічки перспективного режисера-початківця Альфонсо Гомез-Рейона «Я, Ерл та дівчина, що помирає», очікувала чогось схожого на минулий досвід. Та, на щастя, мої очікування повністю не виправдались.

Іронічна стрічка вражає своїм настроєм. Вже із назви зрозуміло, що автори не тішать нас надєю на те, що станеться чудо і Рейчел (Олівія Кук) виживе і рак відступить. За посередництва та наполяганнь своєї мами старшокласник Грег (Томас Манн) змушений подружитися із дівчиною та розважити її, відволікти від думок про неминучість. І ось тут, за всіма канонами підліткових історій, двоє школярів мають поступово закохатись один в одного та прийняти невідворотність смерті свого кохання.

А ні. Ми отримали історію дружби в чистому вигляді. Немає тут ніяких закоханостей, поцілунків та незграбних доторкань до руки. Замість цього картина сповнена іронії, гумору та меланхолічності. Це поєднання задає особливий темп фільму, перетворюючи його на камерний. Безподієвість, постійні балачки занурюють у специфічний апатичний транс, в якому перебуває в тій чи іншій фазі кожен з героїв, починаючи від самого Грега та його друга Ерла, з яким вони знімають пародійні рімейки класичних творів кіно, Рейчел, яка перестає боротися зі своєю хворобою та немає жаги до життя, її турботливою мамою, що не випускає з рук склянку білого, закінчуючи батьком Грега, оточеним котами та специфічною їжею та шкільним вчителем, що ходить в татухах і на обід їсть дивний суп. Усі другорядні персонажі задають фільму темп, який підтримує динамічна камера оператора Чун Чун Хуна, який працював над культовим «Олдбоєм».

Великим плюсом стрічки є те, що до роботи над сценарієм долучився автор однойменного роману Джессі Ендрюс, який зміг відійти від літературного джерела, перетворити його на вдалу екранізацію. Особливість фільму полягає саме у стилістиці. В тому, як використання прийому voice-over створює інтимність стосунків між героєм та самим глядачем, якому той сповідується, розповідаючи свою історію, непросту в своїх емоціях та відчуттях, але просту у своїй подачі.

Фільм «Я, Ерл та дівчина, що помирає» — непретензійне кіно, не насичене подіями, але здатне тримати інтерес до кінця. За настроєм воно подібне до стрічки «Джуно», виробництвом якої займалась дочірня компанія студії «20th Century Fox». Цього разу Fox Searchlight знову вдалося створити небанальну стрічку про підлітків, оминаючи штампи та кліше.