Люди Ікс: Апокаліпсис | Рецензія

Люди Ікс втрапили в халепу на ім’я Брайан Сінгер

На екрани виходить чергове супергеройське кіно. Приблизно так можна охарактеризувати фільм із серії про «Людей Ікс», який український глядач побачить в кінотеатрах з 19 травня. А черговий тому, що на загальному фоні подібного кіно, він нічим особливо і не вирізняється. Той, хто заварив цю кашу, а саме Брайан Сінгер, мав би і довести її до готовності. Та як він сам же і пожартував вустами своїх персонажів — третя частина завжди найгірша. От і маємо: «Люди Ікс: Апокаліпсис» схожий на зім’яту цукеркову обгортку, яку давно вже викинули на узбіччя.

В епоху розвитку кіновсесвітів, на кшталт Marvel та DC, студія Fox теж хоче бути в тренді і випустила на широкі екрани третю частину епопеї, розпочатої в 2001 році з кінофільму «Люди Ікс: Перший клас». Після цього були «Дні минулого майбутнього» у 2014 від Брайана Сінгера, який вирішив повторити успіх і розповісти нову історію про те, як Професор та його прибічники протистоять давньому злу.

Де ми тільки не бачили і де тільки не чули про різне надприродне жахіття, яке здатне зруйнувати світ ущент, розчавити людство, як комах, розтрощити міста і країни, наче паперове орігамі. У Брайана Сінгера воно носить біблійське найменування «Апокаліпсис». Ен Саба Нур (Оскар Айзек) — прадавній мутант, який народився тисячі років тому і, завдяки своїм суперможливостям, міг перероджуватись по декілька разів, забираючи сили в інших собі подібних. Та одного разу таке свавілля обурило людей, і вони повстали проти влади самопроголошеного божества. І аж до 80-их років спочивав так званий бог під руїнами в Каїрі, поки якийсь культ не розкопав його. Тепер синя зморшкувата потвора прагне повернути свою всеосяжну владу, навертаючи в свої слуги інших мутантів. А як карикатурно вони стоять в своїх костюмчиках, виконаних точнісінько як в оригінальних коміксах. 80-ті такі 80-ті, що навіть бойова стійка передала цю атмосферу епохи.

Ех, які амбіції. Але далі вони не зайшли. Стрічка розривається на шматки, розпадається на фрагменти, одні з яких збираються до купи під егідою історії про страшного озлобленого мутанта, а інші й взагалі зібратись не можуть. Школа Професора, де «новобранці» вчаться контролювати свої суперможливості, Містік, що неначе безцільно блукає із кадру в кадр, охоплений горем від втрати доньки та дружини Магнето — всі вони не можуть знайти спільну дорогу, всіяну крихтами для орієнтиру, бо їх всі «проковтнув» сценарій самого Сінгера і Саймона Кінберга. «Апокаліпсис» демонструє, як можна ефектно використовувати новітні технології у спецефектах і відкинути здоровий глузд оповідання загалом. В голові одразу постає мем, де відчайдушний чолов’яга стоїть навколішки і руками загрібає пісок з питанням «why? Why?». Уявімо, що обличчя чолов’яги синє, як у Аватара, та страшне, як у прибульців з «5-го елементу».

Жоден з персонажів не набуває свого розвитку. Жоден. МакЕвой увесь хронометраж фільму енергійно потирає скроні, Містік мучиться від того, що вона синя (та тут півфільму синіх було, могла б вже примиритися із цим фактом), а Фассбендер чи то нудьгує, чи то в нього так горе закарбувалось на обличчі. Про юних учнів і казати немає чого: Тай Шерідан у ролі Циклопа, Софі Тернер, яка, як була Сансою Старк, так нею і залишилась, проте синій Коді Сміт-Макфі у ролі Нічного Змія — чи не єдиний, хто викликав хоч якісь емоції у глядача. Ніколас Холт був десь там на задвірках, де і уся команда, бо Сінгер не дав ніякого шансу персонажам хоч якось характерно проявити себе. Тільки Еван Пітерс удостоївся такої честі у кадрах, аналогічних до «Днів минулого майбутнього», де під ритмічний «Sweet Dreams» Ртуть гарцює у слоу-мо.

Пояснення походження деяких персонажів, на кшталт Шторм та Псайлок, стало одним єдиним плюсом у загальній катавасії. В усьому іншому «Люди Ікс: Апокаліпсис» стали слабкими потугами Брайана Сінгера повернутися і заробити кеш на розкрученій історії в добу популярності кіновсесвітів. Є надія, що від наступної анонсованої частини «Людей Ікс» Сінгер триматиметься якнайдалі.