Зелена книга | Рецензія

Зелена книга

Green Book

 
З 24 Січня 2019

Країна: США, 2018
Хронометраж: 130 хв.
Жанр: трагікомедія
Режисер: Пітер Фарреллі («Тупий і ще тупіший»)
У ролях: Вігго Мортенсен («Володар перснів», «Капітан Фантастік»), Махершала Алі ( «Місячне сяйво»)

Історія, заснована на реальній дружбі. Простого вишибалу наймають у якості водія на час туру одного з найкращих піаністів світу – афроамериканця – півднем США, де панують расистські погляди. У поїздці вони користуються «Зеленою книгою», яка містить інформацію про безпечні місця для чорношкірих. Ця подорож відкриє двом різним героям очі на світ та змінить їх життя. 

ФЕСТИВАЛІ І ПРЕМІЇ:

– Номінації на премію «Оскар» за найкращий фільм, оригінальний сценарій, монтаж та найкращі чоловічі ролі, 2019– Премії «Золотий глобус» за найкращу комедію, сценарій та найкращого актора другого плану (Махершала Алі), 2019– Гран-прі, Міжнародний кінофестиваль в Торонто, 2018
[foogallery id=”20219″]

Добрий фільм про важливе

Чим відомі брати Фареллі? Комедіями з невигадливим гумором, який не завжди добре сприймається глядачами.  

Хто б міг подумати, що після невдалої другої частини “Тупого та ще тупішого” пройде чотири роки й Пітер Фареллі повернеться з гучною заявою на Золотий глобус (вже підкорений) та Оскар.

“Зелена книга” – ще одне роуд-муві Фарреллі, яке на цей раз занурить глядача в атмосферу Америки 60-х та розповість про дружбу талановитого піаніста Дона Ширлі та його водія-тілоохоронця Тоні “Ліпа” Валлелонги. Обидва через особисті обставини сідають у Кадилак ДеВіль 1962 та вирушають у подорож. У поїздці компаньйони користуються спеціальним путівником, в якому зазначений безпечний для афроамериканців маршрут по Півдню.

Протилежності таки притягнулися

Цим двом чоловікам спочатку непросто знайти спільну мову, бо вони дуже різні. Дон – інтелігентна людина з широкими поглядами на світ. Він спілкується з найрозумнішими представниками Америки. Грає для них свої чудові композиції. Дон заможний: живе над Карнегі-хол у квартирі з купою коштовних речей, носить вишуканий одяг та їздить на останній моделі кадилаку. Тоні з іншого соціального прошарку. Він звичайний то водій сміттєвозів, то вишибайло, коло спілкування якого – весела італійська родина та такі ж роботяги, як і він. Тоні темпераментний, зухвалий та самовпевнений. Він не слідкує за власним язиком та кулаками.

Отже, Тоні в цій подорожі змінить своє упереджене ставлення до афроамериканців, а Дон знайде друга, якого так потребував довгий час.

Проходить час і ці полярні особистості починають краще розуміти один одного. Тоні усвідомив, що насправді колір шкіри немає ніякого значення і не це визначає, яка ти людина. У Доні він побачив уже не чорношкірого багатія-дивака, а дуже одиноку людину, що не може знайти себе ані у суспільстві, для якого грає, ані у родині, ані серед свого народу, для якого він той самий дивак. За будь-якими параметрами він не вписується. Тоні чи не єдиний, хто помітив цю самотність.

А Дон почав вчитися важливим речам в цього неотесаного простака: виявилось, що іноді можна просто насолодитися смаженою куркою та балачками ні про що. Тоні розповідає Дону про Арету Франклін та Літл Річарда.  Вперше за довгий час Ширлі сприймають не як піаніста, багатія або афроамериканця. Тоні до нього ставиться просто як до людини у першу чергу. І Дон це відчув, а ще розгледів за грубістю “Ліпа” добре серце, зворушливе ставлення до дружини й дітей та повагу до свого коріння.

Все в них починається від несприйняття один одного, а завершується справжньою дружбою.

Фільм не про расизм

Преса активно пише про висвітлення теми расизму у “Зеленій книзі”. На мою думку, це не головне у фільмі. Так, Пітер Фареллі дуже вдало зображає атмосферу і умови, в яких жили герої того часу. Расова сегрегація була частиною тодішнього американського світу, але не на цьому робиться акцент. Це лише тло. На першому плані взаємини людей з двох різних світів, зі своїми особистими проблемами, яким судилося зустрітися, аби допомогти один одному вирішити їх.

Пітер Фареллі у “Зеленій книзі” робить те саме, що і персонаж його фільму. Дон за допомогою свого таланту і музики, а також сміливої позиції заявити про себе намагався змінити упереджене ставлення до себе та свого народу. Гадаю, схоже завдання і в “Зеленої книги”. Саме такі фільми залишають свій слід у мистецтві, бо вони здатні трансформувати уявлення суспільства про багато важливих речей. І це не завжди про гомофобію або расизм. Це про елементарну людяність, адекватність та ставлення один до одного з намаганням зрозуміти.

Наступний рівень Фареллі

“Зелена книга” кардинально відрізняється від усього, що раніше робили брати Фареллі. В Пітера, який, до речі, на цей працював без Боббі, не було мети створити чергову комедію. У сценаристів немає задачі навмисно розсмішити глядача. На цей раз прикольні жарти поступилися місцем виваженій легкій іронії з насправді глибоким сенсом.

Відчувається, що Пітер Фареллі з особливим ентузіазмом працював над цією історією. Така затишна, добра картина вийшла, яку закортить переглянути ще не раз. Такі фільмі зігрівають душу.

“Зелена книга” не була би такою чарівною, якби не акторський склад. Махершала Алі та Вігго Мортенсен створили приємних персонажів, яким співпереживаєш. За ними цікаво спостерігати: такі вони незвичайні та притягальні. В Махершалі важко вже побачити драґділера з “Місячного сяйва”, а Вігго вкотре доводить, що він може перевтілитися у будь-який образ і зробити його колоритним.

Актори другого плану теж дуже симпатичні, особливо Лінда Карделліні, яка робить фільм ще більш душевним.

В “Зеленій книзі” гарна музика. В основному це композиції, які відтінюють внутрішній світ персонажів. Як не дивно, Тоні близькі соул, ритм-енд-блюз та джазові композиції. Вони – окреме естетичне задоволення. Завдяки їм картина стає самобутньою, стильною. Ще почуєте пречудову музику власне Дона Ширлі та олдскульні різдвяні пісні, як-от Френка Сінатри та Нета Кінга Коула. В одному з інтерв’ю Пітер Фаррелі розповідав, що музику допомагав підібрати колишній учасник Led Zeppelin – Роберт Плант.

У роуд-муві автівка – завжди окремий персонаж. Незрівнянний Кадиллак ДеВіль 1962 року – це зірка “Зеленої книги”. Витончений, бірюзового кольору, з салоном відтінку аква, він втілення духу свободи й авантюри. Ця ластівка не може залишитися непоміченою.

Красиві панорамні кадри, крутий автомобіль та стильна музика – ось важливі елементи класного фільму-подорожі.

“Зелена книга” – це добра картина про важливі речі: людяність та дружбу. Вона викликає цілу палітру емоцій. І в цьому найбільша її перевага. Це кіно, яке змушує відчувати та переосмислювати.