Ошатно вбрана в оксамитову синю сукню, довжина якої не приховує ніг із помітно тренованими м’язами (властиво професійній танцівниці), панно, не червоніючи та щиро посміхаючись, артикулюючи кожне слово, промовляє:
«…вчу Рому бути секс-гуру, ось. І на зйомках тієї сцени ми зіпсували п’ятнадцять перепілок. Насправді, це було дуже смішно, і шкода, одночасно, їх. Ну, проте, це було дуже весело. Ну, а ще з такого цікавого: ми святкували день народження Ромки сценою, дуже такою пікантною – сценою БДСМ, ось». Її перериває високий кучерявий блондин у світло-сірому піджаку та шарфі: «А на 8 березня я їй віддячив однією такою сценою, яка вам, мабуть, запам’ятається – плюс вісімнадцять… Так би мовити, подякував. А перепілки – я не думаю, що ми їх змарнували…» (
зі спілкування з виконавцями на передпрем’єрному показі фільму «Секс і нічого особистого».
Фільмів, у назві яких є слово «секс» чимало і з точки зору привертання уваги аудиторії це зазвичай спрацьовує дуже добре. Ось і зараз, напередодні новорічних свят у прокаті з’явилась чергова романтична комедія. Саме до цього жанру власну стрічку «Секс і нічого особистого» відносять режисерка Ольга Ряшина та сценарна група на чолі з Сергієм Притулою. Легкий сюжет, ненав’язлива атмосфера, гарна «картинка», врешті-решт, здійснення мрій у фіналі.
Здавалось би, чого ще треба пересічному глядачеві, щоб відпочити?
Зазначений український фільм є адаптацією мало відомої у нас канадської стрічки зі схожою назвою «Секс і нічого зайвого» (оригінальна назва – «Моя незручна сексуальна пригода», 2012, реж. Шон Гарріті) з виключно тотожною фабулою, але трохи відвертішим сюжетом. Там бухгалтер з Вінніпегу їде по пригоди до Торонто, де знайомиться зі стриптизеркою, яку грає Емілі Гемпшир, відома за зйомками у чисельних канадських аналогах американських комедій. Виключення складає її робота у більш-менш альтернативному фільмі «Троцький» (2009, реж. Жакоб Т’єрні).
26 мільйонів гривень, з яких 13 мільйонів держбюджетних коштів витратили на українське кіно про «тут і зараз». Актуальності додає, що крізь увесь фільм лунає думка про переваги безвізового режиму, адже дія відбувається у Львові та Празі – містах, які свого часу належали до однієї держави, Австро-Угорської імперії. Єднання з Європою, тим не менш, не виливається в історію інтернаціональних відносин. Головні герої стрічки – виключно українці, а світ «місцевих» європейців у ставленні до них є дещо ворожим.
Отже, клерк-невдах Сергій (Рома Луцький), на відміну від, скажімо, персонажів Кафки, не тільки й не стільки страждає, скільки відпочиває та розважається: пиячить, вештається вулицями нічного міста, залицяється до жінок, потрапляє у халепи, але із легкістю з них виплутується, адже має справжніх друзів та й до того ж земляків – старого товариша, митця Василя (Сергій Притула) та нову приятельку, стриптизерку Діану (Анжеліка Ніколаєва) зі Стрия.
Василь й Діана свого часу приїхали до чеської столиці з метою кращого заробітку. Чесноти галичан цінуються тут більше, ніж це має місце на батьківщині. Проте, і він і вона сумують за домівкою, уявляючи свій родинний затишок лише серед співвітчизників. Василь, що мав зносини ледь не з кожною жінкою, яку забажав, уперше по-справжньому закохується у чемну львів’янку (Інна Островська). Діана, попре те, що роздягається перед чоловіками за гроші, є чуйною дівчиною, зокрема, має потяг до куховарства, набутий у дитинстві поряд із бабусею. Її мрія витратити заощадження на власну справу – кав’ярню у середмісті Львова, куди, на площу Ринок, потраплятимуть юрби туристів зі Сходу та Заходу Європи.
У здійсненні «львівської мрії» їй допоможе Сергій – Іванко-дурник, якому завдяки його Царівні-жабці зі стриптиз-бару «Мата Харі» судилося стати Іваном-царевичем, принаймні, у щирому коханні. І їм вже не здатні завадити колишня наречена добродія із його матір’ю.
Утім, казка має обмеження за віком (16+), яке зумовлене брудною лайкою, що постійно ллється з вуст чоловіків та жінок, жартами, рівень яких рідко підіймається вище поясу, тьмяною еротикою (секс виключно у білизні, приватний танець у стриптиз-барі з оголенням лише до трусів тощо).
Перспективи українського жанрового кіно очевидні, коли задіяні усі чинники: чудові актори, більшість з яких дебютанти (виконавиця ролі Діани – танцівниця Анжеліка Ніколаєва з Дніпра справжнє відкриття), беззаперечні операторська робота та postproduction, непомітна у гарному розумінні режисура (повноцінний режисерський дебют Ольги Ряшиної, доньки генерального продюсера компанії Star Media Владислава Ряшина; перед тим вона мала досвід одного з режисерів на зйомках серіалу «Мата Харі» (2017), спільного португальсько-російсько-українського виробництва), напрочуд вдалий soundtrack (MONATIK, Макс Барских та інші).
