Хвилі, чайки і трошки тупенька акула
Що ще дивитися, коли всі, хто тільки міг, поїхали насолоджуватися теплим літнім сонцем біля морських хвиль, а ти сидиш в задушливому місті? Хауме Кольєт-Серра пропонує насолоджуватися пригодами кровожерної акули в прибережній зоні океану. Компанію не надто дружелюбній тварині складуть красуня Блейк Лайвлі та харизматична чайка, яку впору було б і у титрах згадати. Іспанський режисер подумав створити камерний трилер в дусі «127 годин» Дені Бойла або «Похований живцем» Родріго Кортеса. Кортес з нього ніякий, а Бойл тим паче, але свою «Мілину» Кольєт-Серра все ж представив.
Режисер помістив героїню Блейк Лайвлі в обмежений простір. Тут є тільки райський пляж і диво-океан, який неймовірно передає камера Флавіо Мартінеса Лабіано. Настільки неймовірно, що перші хвилину фільму глядач змушений підпирати рота рукою і тільки тихенько зітхати, шкодуючи, що він зараз не там. Але довго сумувати не доведеться: як тільки на горизонті з’явиться небезпечний хижак, слізка суму в момент висохне. Спочатку Ненсі теж була рада опинитися в такій мальовничій місцевості, адже колись тут каталась на серфі ще її мама, яка нещодавно пішла з життя через невиліковну хворобу. Тому, аби віддати належне їй та віднайти сили в собі, дівчина безстрашно залишається на дикому пляжі, про який відомо тільки обраним, і то місцевим, які ні бельмеса англійською не розуміють.
Кольєт-Серра зіштовхує свою людину, яку помістив в образ гарячої красуні з Техасу, та природу в обличчі звіра, якому не відомі жаль чи милосердя. Як саме акула опинилася в прибережній зоні — опустимо. Але вона таки вхопила Ненсі за ногу, відігнавши її від берега подалі у воду. Дівчина ледь здерлася на що? — на тушу мертвого кита. Ціла туша валяється посеред океану, її час від часу надкушує та сама біла акула, яка кружляє навколо героїні Лайвлі, але ж ні, звіру треба маленька худенька Блейк, якої вистачить на один зуб і те, замість аперитиву. Отже, Ненсі має увімкнути свій моторчик в голові, аби допетрати, як же їй вижити у цьому, очевидно патовому, двобої. І виявляється, дівчина набагато кмітливіша, за свою коліжанку з плавниками. Акула чомусь просто-таки дивує безглуздістю своїх вчинків. І, якщо все ще було досить непогано на початку, то кінцівку Кольєт-Серра відверто злив. І так зливав, аж гай шумів. Тоді-то і відкрилося, що криється за назвою цього трилера — мілина: зачерпнеш ложкою і вже шкребеш по піску.
Втім, завдяки гарним кадрам, стрічку приємно дивитися. Вона могла би бути кліпом якогось молодого виконавця, який мріє потрапити у топи чартів, бо відеоряд настільки насичений крупними планами та слоу-мо, що історію, яку можна було би вкласти в хвилин 30, змогли розтягнути на увесь, і так невеликий, хронометраж. Але більшої уваги, ніж сюжет та його зовнішній вигляд, на увагу заслуговують саме героїні стрічки. І так, їх було декілька. Про акулу вже згадали, а Лайвлі — сама чарівність, навіть коли не їсть та не п’є декілька днів, вона думає про те, якби пташці допомогти вижити. І саме чайка заслужила на овації. Бідолашний птах, не до кінця зрозуміло як поранений, вірно сидить біля травмованої дівчини на каменюці посеред океану та сумлінно виконує роль вірного П’ятниці, який, зрозуміло, потрібен кожному.
Все-таки, частково «Мілина» була схожа на милування акторськими даними дружини Раяна Рейнольдса, які та демонструвала протягом півтори години. Тут і усмішки, і зойки, і вирячені налякані очі, і крики — все, що потрібно, аби герою співчували глядачі. Незважаючи на те, що місцями Лайвлі була в тіні у свого П’ятниці, акторка не підвела і видала те, чого від неї чекали. Хоча більшість сподівалась на струнку фігуру Блейк — і її усі побачать, хай і трохи закривавлену.
«Мілина» далека від Спілберговських «щелеп» та й не намагається туди стрибати. Такий собі сурвайвал хоррор, тільки без хоррор, але з прекрасними кадрами пляжів, струнких ніг головної героїні та цнотливо чистими водами океану.
PR Manager у Odesa International Film Festival
PR Manager у Українська Кіноакадемія
Co-founder у Polotno