Закляття 2 | Рецензія



Страшний та моторошний бедлам Джеймса Вана

Який жанр найбільш заяложений в кінематографічному світі? Так, комедія і хорор. І хоча Джеймс Ван мав на меті показати саме останній, «Закляття 2», все ж, набуло гумористичних рис. У гонитві за успіхом, який йому принесла попередня стрічка три роки тому, режисер відзняв достойні хорор-сцени, та однієї купи вони не тримаються.

Дім з привидами — ось про що цей фільм. І тут або клішуєш весь попередній масив подібного кіно, або впадаєш у крайнощі та впроваджуєш досі небачених демонів у загальну канву. Ван обрав другий варіант, і глядач побачив в якості антагоніста химерну монашку, яка нагадувала Мериліна Менсона майже 10 років тому. Дивишся і щиро очікуєш на «Sweet dreams». Але страхітливий привид за фактом хоче тільки одного — почути своє ім’я (чи то амнезія в нього, чи синдром дефіциту уваги). Одного його Вану не вистачило, і він організував йому цілу компанію із померлим дідусем, який ледь може відірвати свою старечу дупу від улюбленого крісла, і «я не знаю, що тут роблю» бугі-меном. Останній виглядає настільки комічно та неприродно, викликаючи спогади про типових персонажів Тіма Бертона, що без усмішки дивитися на його залякування було неможливо.



За основу, яка обов’язково виноситься як особливість стрічки, Джеймс Ван взяв реальний випадок в Енфілді, що трапився понад 40 років тому у Британії. Тоді хлопець застрелив усю свою сім’ю без явних мотивів, а потім заявляв, що зробити це його змусили потойбічні сили й голоси. Ван вносить свої корективи, потім повністю перекроює цю історію, шматуючи її, як героїня Віри Фарміги кромсає свою Біблію, та видає готовий до споживання містичний трилер. За його сюжетом, відоме подружжя досліджувачів паранормальних явищ Ед та Лорейн Воррени наче Чіп і Дейл вирушають в Англію на допомогу сім’ї, яка стикнулася із злими духами у своєму ж домі. При чому мучать вони саме маленьку дівчинку. Спочатку слова Джанет (Медісон Вулф) про присутність в будинку чогось потойбічного не беруть до уваги, списуючи все на фантазію дитини, але згодом це становиться очевидним навіть для сторонніх людей. Літаючі стільці, шафи та сама дівчинка вже не викликають сумнівів в тому, що будинок контролюється кимось страшним. Втім, страшного тут якраз і немає, бо загальний фон не несе в собі тривоги: демон-бешкетник періодично розкидає в кімнаті меблі, перевертає хрести та говорить через маленьку Джанет, втім, серйозної шкоди не робить.

Від окремих сцен у фільмі по шкірі табунами бігали мурахи, а деколи у залі чулися перелякані вигуки чоловіків. Однак вони ніяк не можуть стати в потрібному порядку і просто розсипаються по всьому, і так задовгому, хронометражу. Неначе Джеймс Ван під час зйомок керувався гаслом «від зміни доданків сума не змінюється». Що ж, він виявився правим, адже деякі епізоди не несли абсолютно ніякого навантаження для загальної картини. Але, щоб приховати деякі лисини в «Заклятті 2», режисер дописав у сценарій романтичну фабулу між персонажами Віри Фарміги та Патріка Вілсона, яким чудово вдалося втілити це в своїх ролях.



Перед початком зйомок Ван запросив на майданчик священика, який благословив групу та освятив декорації. Тому зі спокійною душею режисер посадив глядачів у довгий вагончик, який рушив кімнатою страху. Де-не-де визирали то дідусь, то Мерилін Менсон, але всі розуміли, що врешті-решт вони звідси виїдуть на свіже повітря, де немає монстрів. Ван обмежив простір, де розгортається основна дія, до декількох кімнат у будинку, але камера Дона Берджиса робить просто феєричні стрибки та переходи, які розширюють замкнений режисером простір. «Закляття 2» став гідним сиквелом попереднього фільму та конкурентом в своєму жанрі, але в пам’яті не відкарбується.