Безглузда комедія про сусідських шпигунів

Афіші кінотеатрів від сезону до сезону поповнюються комедійними бойовиками або трилерами про шпигунів, більшість з яких забувається при першому ж подуві вітру з протягів. Нова комедія від Грега Моттоли — яскравий представник цієї когорти стрічок-одноденок. Навіть акторський квартет, в складі Зака Галіфінакіса, Айли Фішер, Джона Хемма та Галь Гадот, не витягують «Встигнути за Джонсами» бодай на рівень звичайного комедійного бойовичка.

Якщо ви скучили за «Містером та місіс Сміт», йдіть та подивіться «Містер та місіс Сміт». Не вистачає екшену — вперед до «Агентів А.Н.К.Л» чи «Kingsman: Таємна служба». Хочеться відверто посміятися над спецагентами — усе перераховане чи навіть «Брати з Грімсбі», якщо ви сильні духом до Саші Барон Коена. «Встигнути за Джонсами» не має нічого з елементів заявленого жанру, лишень перекручене рагу з безглуздих штампів під блискучим баранчиком.

Сімейна пара з двома дітьми, яких оперативно відправляють на літо у табір, живе в тихому та життєрадісному передмісті. Вона — дизайнер інтер’єрів, він — кадровик у дослідницькому центрі. Поки Карен обирає унітаз для замовника, на їхній вулиці оселяється ідеальна пара Тім та Наталі Джонси. Надто ідеальна пара, вважає Карен, і від нічого робити починає за ними стежити.

 

 

Впродовж усієї стрічки присутні безліч моментів, здатних викликати усмішку. На жаль, не тому, що це хороша комедія, а тому, що крізь усі шпарини фільму світяться неоновим світлом штампи та геги сивої давнини. Вони обертаються, мов навіжені комашки літнього вечора, навколо тьмяної лампочки — сюжету, яка час від часу гасне через брак напруги.

Повороти історії, де глядач мав би подумки вигукувати: «Та невже?!», навіть не відчуваються. Герої мало-помалу слідують недолугому сценаріємю, що кволо волочить одну ногу за іншою і ніяк не може зупинитися. А варто було давно вже це зробити. І глядач змушений в тому ж темпі, час від часу позіхаючи та зазираючи у смартфон, спостерігати за абсолютно передбачуваними діями тих чи інших персонажів.

Ні Галіфіанакіс, який демонструє свій звичний мімічний набір, ні Айла Фішер, ні тим паче Хемм з Гадот не можуть переступити через дерев’яних шаблонних героїв та дмухнути свіжим повітрям у затхлу стрічку Моттоли. «Встигнути за Джонсами» виявилися нічим іншим, як черговим фільмом про шпигунів без нових оригінальних ідей та пропозицій, лише копіюючи те банальне, що було вже використано безліч разів до цього. Подыбне кіно вже час виокремлювати в новий жанр із нафталіновим душком.