Вбивчий бухгалтер від Бена Аффлека

Рискаючи в пошуках хорошої історії, Гевін О’Коннор відібрав рушницю у Джейн зі своєї попередньої стрічки й урочисто вручив її головному герою трохи припорошеного пилом манускрипту «Аудитор» із Чорного списку найкращих сценаріїв, писаного рукою Білла Дюбюка. З невимушеним виразом обличчя, яке в нього зосталося ще з часів «Бетмена проти Супермена», Бен Аффлек прийняв дарунок наставника та пішов вправлятися у навичках універсального солдату.

У Крістіана Вулфа є невеличка бухгалтерська контора, яка надає послуги як простим громадянам, так і великим мафіозним угрупованням і наркобаронам, яким потрібен хороших аудитор. І Вулф з легкістю на це йде, аби потім повісити в прихованому трейлері, наче у бетмобілі, справжнього Поллока. Наступним клієнтом стає приватна компанія, в бюджеті якої місцева бухгалтер (Анна Кендрик) знайшла діру в 70 мільйонів.

Увесь цей сумбур про математика-генія, який отримав свої здібності завдяки тому, що діагностований у нього в ранньому дитинстві високофункціональний аутизм, дозволяє зосереджуватись на одній справі, що далі, тим більше розширюється і добудовується. Ближче до фіналу сюжетна хатинка, напхана добрячою порцією флешбеків, другорядними персонажами та множинними гілками історії, починає загрозливо хитатись. Крізь метушню майорить те саме невимушене обличчя Бена Аффлека, яке так пасує його новому персонажу. Втім, «Аудитор» без докорів сумління вдягає супергеройський плащ, не вистачає хіба що надприродних здібностей, адже головна парадигма вже присутня — вдень — бухгалтер, вночі — вбивця.

 

 

Нашарування історій часом могло збивати з пантелику та провокувало нові запитання, але стрічка ухитрялася ні на йоту не втрачати динаміки, захоплюючи увагу глядача з перших хвилин і тримаючи її у міцно стиснутому кулаку до останніх секунд. Вона намагалась втекти, особливо на фінальному твісті, але один маленький нюанс, який вистрілив (в прямому сенсі цього слова) в улюблене кліше усіх бойовиків, змусив пробачити триповерхову завалу, яку встиг набудувати Гевін О’Коннор. І дякувати богу, що тут не запахло ромкомом, а був лише натяк на якісь почуття між головними героями. Бо, як це вже водиться, довелося б ще Кендрик десь витягувати, бо вона б обов’язково вляпалася (це ж жінки і це бойовик, агов!).

При усіх принадах хорошої стрілялки, де є поганці, злочинці, рятівники всіх і вся, творці «Аудитора» вирішили наголосити на проблемі людей з обмеженими можливостями та діагностованими захворюваннями нервової системи. Наче й добра справа показати, що аутизм — це не вирок, і ці люди абсолютно такі ж, як і інші. А з іншого боку виходить, що аутизм, високофункціональний аутизм, може зробити із вас вбивцю. Якщо так, то час вибирати суперкостюм.