Нерв | Рецензія

Наступний рівень Покемон Гоу

Хороша дівчинка Ві (Емма Робертс) з пролетарського передмістя Нью-Йорка свариться з подружкою і на зло їй починає грати в онлайн-іграшку «Нерв». Суть іграшки в тому, що гравець має виконувати різні завдання, які йому ставлять глядачі. В кого більше глядачів — той красунчик. Вступивши у гру, Ві відразу зустрічає фантастично крутого байкера Ієна (Дейв Франко), і глядачі голосують, щоб вони грали разом.

Спочатку все дуже весело і тільки трохи незаконно, але чим далі, тим небезпечнішими і жорстокішими стають завдання глядачів. «Ось що стається в Інтернеті з гарненькими дурненькими дівчатками!», — Свариться на глядачів не дуже глибокий підтекст фільму.

«Нерв» знімався про підлітків і для підлітків, тому це фільм з достатньо м’якою прокатною категорією, і тут немає по-справжньому жорстких епізодів, які можна було би витиснути з цього сюжету. Персонажі прості й трохи тупенькі, їхні вчинки місцями можна пояснити тільки гормональними бурями пубертатного періоду, а їхні діалоги… ну, краще не слухати ці діалоги. Сама історія лінійна й без особливих викрутасів. Втім, з огляду на жанр, це не виглядає таким уже криміналом. Парад каскадерських трюків та загалом приємні й органічні актори роблять це не надто глибокодумне видовище достатньо стерпним. Крім того, є деякі цікаві моменти, про які варто сказати.

У фільмі є один сюжетний хід, який в принципі не характерний для фільмів такого типу — тут немає персоналізованого зла, простіше кажучи — негативного героя. Спочатку здається, що це Ієн, потім на сцені з’являється недобрий Ті (Машин Ган Келлі), але вони на головного злодія не тягнуть. Головне зло — це анонімний натовп, який голосує «так» на питання «чи убити гладіатора». Натовп злий, безжалісний і тупий. При цьому кожен окремий учасник натовпу — прекрасна людина.

Молоді режисери Генрі Джуст і Еріел Шульман уже не вперше знімають фільми про Інтернет — раніше вони зробили документальний фільм «Catfish» («Як я дружив у соціальній мережі»). Джуст і Шульман непогано розуміють тенденції в цій сфері — онлайн іграшки, очевидно, виходять із віртуальної реальності в звичайну реальність, і Pokemon Go — яскравий приклад цього. Можна допустити, що далі буде більше, а фільм про такі ігри цікавий якраз тепер.

На жаль, фільм не вийшов по-справжньому крутим — і через явне бажання потрапити у м’яку прокатну категорію, і через моралізаторство, і через «недотиснутий» сюжет. «Нерв» залишається бадьорим, але одноразовим видовищем, навіть для своєї цільової аудиторії 10+. До речі, у нас він отримав 16+, але по-моєму 16 — це взагалі верхня межа ЦА «Нерву». Втім, це вже інша розмова.