Саллі | Рецензія

Те, що сталося 15 січня 2009 року, називають чудом. Клінт Іствуд довів протилежне, знявши біографічну драму «Саллі» про те, що катастрофа — це результат чиєїсь халатності, який можна виправити не божим провидінням, а злагодженою роботою високоякісних професіоналів.

Чеслі «Саллі» Саленбергер, якого у фільмі втілив Том Хенкс, зміг посадити літак прямо на річку Гудзон, після того, як в обох двигунах зникла тяга. І хай це сталося не через недбалість персоналу чи інженерів, а через зграю гусей, які врізалися у лайнер через декілька секунд після його зльоту. У підсумку ніхто не постраждав, Саллі став героєм, хоч і не усвідомлює цього, але було розпочато розслідування, в ході якого комісія була впевнена, що капітан міг би посадити літак в одному з двох найближчих аеропортів, не ставлячи під загрозу життя пасажирів.

Сюжет стрічки не містить абсолютно ніякої інтриги в хронології подій, які відбулись насправді. Іствуд з філігранною точністю відтворює те, що трапилось більше семи років тому, не додаючи ні краплі вигадки, окрім того, що в реальності, комісія з розслідування не була бульдогами, що, бризкаючи слиною, прагнуть розірвати Саленбергера і довести, що він мав змогу вчинити інакше. Однак, режисер примудрився показати аварійну посадку лайнера таким чином, що глядач мимоволі втискався в крісло кінозалу, подумки шукаючи ремінь безпеки, втім, одразу знав, чим закінчиться ця історія. Іствуд знає, про що говорить, адже і сам він має ліцензію пілота, яку отримав 25 років тому. Тим часом Саллі вправно здійснить приводнення в тому місці Гудзона, куди швидко допливуть рятувальні бригади, і 155 людей, котрі знаходилися на борту, дістануться суші цілими та майже непошкодженими.

Хоча стрічка і позбавлена драматизму в цілому, він присутній в самому капітанові Саленбергу, який мучиться думками «а що, як я вчинив неправильно?», «що, як був інший варіант — посадити літак в Тетерборо чи у ЛаГвардія?». Він біжить нью-йоркськими вулицями у сутінках, розмірковуючи над усіма питання, які сам собі ставить, наче зістарений Форест Гамп, якому так хочеться гукнути: «Біжи!» Та Саллі не зі слабкодухого порядку. Він все життя керує літаками, він має 40 років стажу — згадуючи це, Чеслі Саленбергер набуває впевненості, що в тому випадку, маючи 35 секунд на оцінку ситуації, він не мав іншого вибору, хай там що показали результати комп’ютерних симуляцій під час розслідування. І на останньому слуханні він бере слово, аби наголосити, що це не його заслуга, а усіх людей, які причетні до уникнення можливої катастрофи.

Важко уявити якогось іншого актора, окрім Тома Хенкса, який зміг би настільки достовірно втілити капітана-героя, який не розуміє, чому на ньому висить цей ярлик, якщо він просто виконував свою звичну роботу. Хенкс знаходиться на тому рівні майстерності, коли замість усіх дій та рухів, які могли би передавати почуття та переживання героя, говорять лише його очі. І в таких сценах ти, як глядач, вже стримуєш сльозу, яка мимоволі скочується по щоці. Актор і сам показує, що він — професіонал, який так само, як і Саллі, просто виконує свою роботу.

Клінт Іствуд обертає сюжет стрічки навколо патріотичного стрижня, демонструючи велич американського народу. Але не гучними заявами, а через вчинки. Режисер оспівує професіоналізм людей, які виконуючи свої обов’язки мають великий ККД для своєї країни та народу. При цьому стрічка абсолютно позбавлена пафосу та патетики. Вона приземлена, чи то пак приводнена, і в цьому полягає її найбільший плюс — «Саллі» переконує та змушує співпереживати, незважаючи на заздалегідь відомий фінал.