
Голлівуд продовжує сварити Волл-стріт
Джоді Фостер, яка зробила солідну акторську кар’єру, перейшла в іншу «вагову категорію». «Грошова пастка» стала четвертим повнометражним фільмом у доробку Фостер як режисера. Попід руки з Джулією Робертс та Джорджем Клуні вона хотіла зробити доволі широкий крок і, треба сказати, це вийшло.
Стрічка розповідає про надзвичайну ситуацію, яка трапляється під час фінансового телешоу: ведучого беруть у заручники. Молодий хлопець із пістолетом прагне отримати відповідь, куди ділися його гроші, які він за порадою своєї жертви Лі Гейтса вклав в одну з фондових бірж. Найцікавіше в тому, що шоу продовжується далі і за всіма подіями глядачі спостерігають наживо. І одразу ми маємо плюс, за який можна міцно вхопитися. Його уособлює Джек О’Коннелл, який попри свій вік та досвід зміг відсунути на задній план таких «монстрів» як Робертс та Клуні. Глядач моментально починає відчуває симпатію до обдуреного телеканалом хлопця. Та й не тільки глядач, а і всі співробітники, які роблять це шоу. «Стокгольмський синдром», що поробиш?

Втім і Джорджу Клуні не треба докладати багато зусиль, аби зобразити типового «білого комірця», який не чує нічого, окрім власного Я. Стримувати ведучого під силу тільки режисеру телепрограми Патті, яку втілює на екрані яскрава Робертс. І хай її реакція на те, що відбувається, була би маловірогідною в реальному житті, на екрані вона була достовірною. Місцями персонажам не вистачало оригінальних діалогів, але плинність сюжету компенсувала цей недолік: глядач акцентувався не на внутрішньому, а на зовнішньому, слідкуючи за напруженим перебігом подій, який тягне за собою вже з перших хвилин, наче густе болото засмоктує поодинокого туриста в джунглях. І весь цей «хоровод» прямує вперед, вигукуючи на шляху влучні та місцями не дуже жарти, більшість з яких продукує сам О’Коннел в амплуа зловмисника, що обвішав бідолаху Гейтса з голови до п’ят вибухівкою. А той тільки й молиться, щоб хлопець не відпустив пальця з кнопки детонатора.
Легка історія, герої якої виходять у світло направлених на них прожекторів рівно на відведений час, а потім зникають назад у тінь, здатна захопити аудиторію на раз. І хай вибагливий кіноман місцями може крутити носом, навіть йому сподобаються деякі ходи. Що ж, пані Джуді вдалося здивувати, хоча поки що її кращі роботи були перед камерою, а не за нею. «Грошовій пастці» без претензій на серйозність можна пробачити деякі огріхи, але подібні стрічки якраз з когорти тих, які легко заходять і легко виходять, а отже згодяться лише для одноразового користування без подальших згадувань про те, що ви щойно побачили на екрані.

PR Manager у Odesa International Film Festival
PR Manager у Українська Кіноакадемія
Co-founder у Polotno