0

28.08

16:11

Олена Макаєва

Червоний | Рецензія


Перший український герой-невмирущий

Слоган фільму «Червоний» про повстання в таборі ГУЛАГу звучить як «боротьба, що досі триває». Судячи з усього, боротьба за хороше кіно програна

Червоний – це той кіногерой, на якого ми чекали. На цьому неодноразово наголошували творці екранізації  однойменного роману Андрія Кокотюхи. Данило Червоний - незламний, суворий, впертий і (спойлер, а їх буде багато) не помирає. Усі звикли, що в українських фільмах завжди купа страждань, нарікань на тяжку долю та невимовний біль, як от у «Живій» Тараса Химича. В «Червоному» Зази Буадзе вселенської скорботи не має. Втім фільм перегукується з «Живою» - не тільки наявністю воїнів УПА, але й поганим сценарієм та пласкими персонажами.

Дія фільму відбувається в невідомому концтаборі, але у чітко окресленому 1947-му році. Хоч насправді це події 50-х років. З табору, як каже начальник майор Абрамов (Олександр Мавріц), «є два виходи: або за ворота при звільненні, або на ношах у могилу». Тут утримуються воїни УПА, причому всі з однієї боївки, аби не так сумно було. З ними бараки розділяють ефемерні литовські «лісові брати» та кримінальники. Останніх, зокрема «сук», на «бандерівців» нацьковує начальник, сподіваючись їхніми руками вирішити проблему з нахабними українцями.

Місія виявляється нездійсненною. Адже Червоний (Микола Береза) – не просто герой, він – супергерой. Його ніхто й ніщо не здатне вбити. От стоїть собі Данило перед начальником табору, спокійний такий стоїть, обеззброєний, дивиться у вічі, вимагає вихідного для ув’язнених. А майор тільки пушку на Червоного наставляє, а курок не зводить. Хоча пару кадрів тому з легкістю вбив на плацу пару ворів. Данило відплатить йому тим самим, коли не зможе вистрілити ворогу в голову, маючи для цього все. Дивовижна толерантність, як для ГУЛАГу.



Замість того, Червоний задумливо дивиться в простір і видає «Що тут скажеш? Весна». І полетять у небі дикі гуси, і почне від того пафосного символізму страждати глядач. В фільмі Данило теж суто символічний. Він і на постерах, і ім’ям його названа стрічка, але місце центрального персонажу займає льотчик з Чернігова Віктор Гуров (Олег Шульга). Він отримує чи не найбільший розвиток персонажу. Льотчик не може визначитись, на якому він боці, хто йому ворог, а хто друг. Безладдя в його історію додають почуття до медсестри Таміли (Любов Тищенко), що спить з начальником табору. Вона таким чином намагається з'ясувати, що сталося з її ув'язненим батьком. Але майор Абрамов обіцяв дівчині допомогти лише на словах, повністю користуючись своєю посадою. У вільний час начальник заливається біленькою, ловить «білку» та влаштовує п’яний дебош. Його можна зрозуміти – він усвідомлює, що став таким самим в’язнем, як всі інші.

Якщо не знати, що події розгортаються саме в концтаборі, можна було би подумати, що це «Втеча з Шоушенка», а не повстання політв’язнів. Звичайнісінькі бараки, наглядачі, в’язні. Серед них задумливо ходить поголений та начищений Червоний. Ближче до фіналу картинка трохи проясняється і починається обіцяний бойовичок. Стріляють всі.

Втім напругу фільму створює не активна екранна дія, а музика Франко Еко. Його клавішні підказують, де тут кульмінація, а де розв’язка. Та не Еко єдиним. На Великодень повстанці затягнуть «Ой у лузі червона калина», а в одного навіть знайдеться вишиванка. Вишиванка у концтаборі, чом би й ні?



«Червоний» дуже хотів стати гострим українським бойовиком з екшеном, з крутими героями та цікавою історією. Однак глядач отримав чергову спробу, а не повноцінний фільм. Суцільні сценарні дірки, пафосні сцени та псевдоглибокі фрази на тлі арго. Лишається сподіватись, що сиквел і приквел, які вже анонсовані, будуть більш цілісними та покажуть нам того самого героя Червоного. Не дарма ж він у фіналі стрічки вишикував біля себе Лігу Справедливості – юкрейніан едішн.


Комментарии:

Чтобы написать комментарий, войдите через одну из социальных сетей: